Читати книгу - "Кохати або помститися"

просто маленькими містечками. «Сьогодні важко уявити, що місто Мадрид — столиця Іспанії, ще в середині XVI століття була всього лише маленьким селом, під стінами фортеці Маджіріт. Фортецю Маджіріт побудували маври ще в IX столітті. Тільки в 1561 році несподіваним для всіх рішенням король Філіп II призначив нікому не відомий маленьке містечко столицею Іспанії. Потрібно сказати, що таке рішення викликало сильне здивування не тільки у його жителів, але і у всій Іспанії», — розповідав Ігор Таїсії. А вона йшла та міркувала, який же він розумний, як багато знає! Напевно, це те, що приваблює мене в ньому. Вони вийшли на знамениту площу Пуерта-дель-Соль. Тася йшла та милувалась видами площі. Тут знаходилась скульптура герба Іспанії — Ведмідь та суничне дерево, старовинна будівля Пошти з таким же старовинним годинником. А Ігор все розповідав про місто: «Сьогодні це улюблене місце зустрічі городян, а в середні століття це місце було окраїною Мадрида. Тут знаходилися міські ворота. Колись столиця Іспанії славилася своїми численними килимовими фабриками, з яких, до сьогоднішнього дня збереглася лише одна. Це Королівська шпалерна мануфактура, заснована в 1721 році. Вона відкрита для відвідувачів. Тут і сьогодні замовляють килими. Вироби королівських ткачів прикрашають готель Рітц, музей Прадо і навіть Ескоріал. Ескоріал — це чудовий монастир». «Ні, в монастир я не хочу. А от від екскурсії на фабрику килимів не відмовилася», — раптом повідомила йому Тася. «Добре, підемо подивимося. Якщо вони зараз відкриті та зроблять екскурсію, нам пощастить!» — відповів Ігор та почав міркувати, як їм дістатися тієї фабрики килимів. Зробивши екскурсію на фабрику, Ігор нагадав, що добре, десь зупинитися та поїсти, а ще час, їхати на вокзал та до свого маленького містечка. Тому, що їм їхати більше, ніж чотири години. Вони зайшли у ресторан та Ігор замовив паелью. Йому подобалося замовляти щось таке, що Таїсія ніколи не куштувала та дивувати її. Тасі паелья дуже сподобалася, вона їла її з таким апетитом, що навіть, шеф — повар вийшов у залу, та поцікавився, звідки їхня гостя. Вона якось, як змогла відповіла англійською. Повар зрозумів та посміхнувся. А Ігор глузливо додав: «З голодного краю дівка втекла. Навіть шеф — повар здивувався!». «Нічого ні з голодного краю. Це було дуже смачно! Може, це для нього комплемент?!» — намагалася себе виправдати Тася. Замовивши ще на десерт Тарту де Сантьяго, вирішили, що потім підуть на вокзал. «А я ще вдома намагалася спекти цей пиріг», — повідомила Ігорю Тася. «З яким результатом?» — поцікавився Ігор, бо він вже знав, що Тася жити не може без випікання якихось пирогів, тортів та печива. Та це йому у ній подобалося. «Без результату. Я не знайшла мигдалевого борошна та замінила його на мелене з арахісу. Нічого не вийшло», — пожалілася вона та ще промовила: «Зате тепер я бачу, що в мене мало вийти, якби я все робила вірно. Це дуже смачно! Тепер я знаю, який має бути оригінал». «Мені теж сподобалося. Треба буде всяко тебе підтримувати в твоїй кулінарній справі. Мені подобається, коли в тебе горять очі. А горять вони саме тоді, коли ти зацікавлена», — відповів Ігор. А Тася доказала його речення: «А горять в мене очі, саме тоді, коли я щось пеку, або готую». «Вірно кажеш!» — закінчив він цю думку. Вони повставали та поїхали вже на вокзал. Приїхали в Ронду вже увечері. Та по дорозі їм попалася крамничка зі всяким посудом. «Щоб ти тут хотіла?» — запитав Ігор. Тася згадала, що її теперішній будиночок зовсім не затишний. Того нема, сього нема. Вона обрала чайний сервіз, красиву латунну джезву для кави та ще дві каструлі й, як родзинку на торті — круглу форму для тортів. «Без неї не піду!» — зробила коментар. Ігор подивився на все це, та придбав. Куди діватися, коли твоя жінка мліє від кухні. Ігорю довелося нести усі ці коробки, через Тасину травмовану руку. Він ніс та іноді зітхав. Чоловік та жінка знайшли Таксі, та поїхали в своє маленьке містечко. Приїхали, вже стемніло та кафе й крамнички були вже зачинені. «Приготуй нам щось нашвидкоруч!» — попрохав Ігор. Тоді Тася пішла на кухню та зробила яєчню з ковбасками. «Смачно!» — похвалив її чоловік. Вони поснідали та попрямували до спальні. Оскільки минула ніч у готелі Тасю налякала, то вона була вся якась напружена. Тому, що весь цей час Ігор не нагадував їй про секс, якось же жив без нього. Тася почала готовити в голові промову для Ігоря: «Я розумію, що коханки мають бути безпроблемними жінками, щоб радували, а не виймали мозок. Але же і ти мене зрозумій! Я така, сама для себе проблема, тим більше для тебе». В неї ще боліли поламані ребра, та рука майже не слухалася. Й вона міркувала казати йому про це, чи ні. Він вийшов із ванної кімнати, глянув на неї та зрозумів, що вона сидить у кріслі вся якась розгублена. «Чого ти?» — запитав він та подивися їй у вічі. Вона глянула на нього та опустила очі долу. Він все зрозумів. «Розкажи мені, розкажи. Що тебе так бентежить?» — намагався він якось встановити причину її такої поведінки. «Ігорю!» — звернулася вона до нього та почала підбирати слова. «Я знаю, що я для тебе зараз тягар та проблема. Але що я можу зробити?!» — почала вона свою промову. Ігор приблизно зрозумів про що може піти річ та перейшов у такий собі напад. Він вирішив взяти ініціативу до своїх рук та сам почав розмову. «Скажи мені, чого ти зараз боїшся? Бо я бачу, що ти боїшся», — запитав він. Тася відчула себе як на допиті. «Ігорю, я дійсно боюсь, але мені важко сформувати саме чого я боюсь. Можливо, що мені буде боляче. Ти важкий. А в мене поламані ребра», — якось мляво відповідала Таїсія. Ігор голосно засміявся та Тася ще більше зніяковіла. Він це побачив та промовив: «Вибач, будь ласка! Воно саме якось вирвалося». «А ще я боюся, що ти знову будеш змушувати мене допомагати робити ці твої компромати. І мене знов десь поб'ють. Багато-багато чого тепер боюся!» — голосно промовила Тася, можна сказати, навіть, пропищала. Їй на очі навернулися сльози. Він обняв її. Витер рукою краплі з очей. Почав її цілувати. Але нічого на це не відповів. Вони лягли у ліжко й він почав її ніжно торкатися, обнімав, цілував, казав різні приємні речі. Тася знов довірилася йому.