Читати книгу - "Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра"

Астелія
До карнизу ми спустилися досить-таки швидко, а от варто було нам ступити в коридор, що вів кудись у надра гори, як просування наше стало важчим через вузькість проходу і погане освітлення. Ірміан запустив по стіні невеликі крижані пульсари, які засяяли м'яким світлом, даючи нам можливість побачити щось дещо більше, ніж свій власний нос.

- Тримайся ближче до мене, - чоловік подав мені долоню, допомагаючи переступити через низку кам'яних виступів на підлозі. - Втомилася? - було видно, що нерви мого благовірного вже на межі через часті переживання за свою нерозумну дружину, але що поробиш?

- Ні, все гаразд. Як вважаєш, що там унизу? – говорили ми пошепки, але все одно мені здавалося, що відлуння наших голосів було чутно далеко вперед.

- Те, що дає такі великі магічні обурення, створюючи при цьому цілком собі реальні природні катаклізми, - посміхнувся Ірм, а мені зовсім не було смішно.
Мало нам було пригод із намистом, тепер ще й друга проблема вималювалася. Хоча в принципі вона і була першорядною для групи мого чоловіка, але ми не думали, що все настільки переплітається між собою. Я все продовжувала стискати в руці прокляте намисто, з яким ніяк не могла розлучитися, відчуваючи, що не все ще мені показали під час того дивного екскурсу в минуле.

- Зовсім ніяких ідей, правда? - Посміхнулася Першому Лордові, який в цей момент намагався визначити напрямок, адже наш коридорчик поділявся на три зовсім вузькі лази.

- Нічого конкретного. Це може бути як справжнісінький збіг, так і наслідок впливу чортової прикраси на навколишнє середовище, - гіпотези трохи дивні, але і вони мають право на існування.

- Думаєш воно настільки сильне? – я з сумнівом подивилася на каміння, що переливалися в моїх руках.

- Після того, що воно зробило з тобою, я не можу заперечувати очевидного: артефакт надто сильний, щоб скидати його з рахунків. До речі, ти ще не можеш його відпустити? - Ірміан обернувся до мене, дивлячись просто в очі.

- Не впевнена, але щось підказує мені, що поки воно в мене в руках, ми залишаємося цілими і неушкодженими, - звучало як маячня божевільного, але перевіряти, чи це так, зовсім не хотілося.

- Добре. Отже, тримай його міцніше, - тільки мій лорд міг підтримати мої шалені думки. Саме за це я його кохаю. І навіть недавня сварка не може встати між нами в такий момент. - Ліворуч амплітуда магометра вище, здається нам туди, - тим часом Ірм вибрав напрямок, і чому я не дивуюсь, що нам знову наліво?
Вже через пару хвилин ми спускалися штучно створеними сходами, які вели здавалося до самого центру землі. Чи не дорога в Пекло перед нами? Сподіваюся, що це лише уява, яка розігралася, а не легкі шепотки, що кличуть мене до себе...