Читати книгу - "Непереможний, Станіслав Лем"

— Ще не повернувся?! А коли виїхав?

— Близько шостої вечора. Забрав шість машин і всіх інших людей... Ми домовилися, що він повернеться після заходу. Сонце зайшло десять хвилин тому.

— А ви маєте з ним радіозв’язок?

— Він зник годину тому.

— Ґаарбе! Чому ви негайно не сповістили мене?!

— Роган сказав, що зв’язок на якийсь час зникне, тому що вони в’їжджають в один із тих глибоких ярів, ви ж знаєте. Їх схили тут заросли тим металевим свинством, яке дає таке відбиття, що практично й мови немає, аби впіймати сигнал...

— Прошу негайно сповістити мене, коли Роган повернеться... він за це відповість... як так піде, ми швидко можемо втратити всіх...

Астрогатор іще говорив, коли його перервав вигук Ґаарба:

— Під’їжджають, астрогаторе! Бачу фари, піднімаються яром, це Роган... одна, дві — ні, тільки одна машина... зараз дізнаємося все...

— Чекаю.

Ґаарб, бачачи світло фар, котрі похитуючись над самою землею, щомиті вдаряли снопами у табір і знову ховались у складках місцевості, схопив ракетницю і двічі вистрелив угору. Ефект був чудовий: усі, хто спав, зірвалися на ноги; тим часом машина зробила півколо, зв’язківець на командному пункті відкрив прохід у силовій стіні, і крізь позначену блакитними вогниками смугу в’їхав транспортер, усіяний курявою, та застиг перед дюною, на якій стояв суперкоптер. Вражений Ґаарб упізнав у машині невеличку розвідувальну амфібію на три місця, котра слугувала для підтримки радіозв’язку. Разом з іншими, у світлі квапливо скерованих прожекторів, він побіг назустріч машині. Вона ще не зупинилась, як із люка вистрибнув чоловік у подертому комбінезоні. Обличчя мав таке вимазане брудом і кров’ю, що його не впізнали, аж доки не обізвався.

— Ґаарбе, — прохрипів бідолаха, хапаючи вченого за плече, і ноги його підкосилися.

Підбігли інші, підхопили товариша й загукали:

— Що трапилося?! Де інші?..

— Нема — вже — їх... нікого... — прошепотів Роган і знепритомнів, упавши на руки колег.

Близько дванадцятої ночі лікарям вдалося привести його до тями. Лежачи під алюмінієвим дахом барака, в кисневому наметі, він розповідав те, що за півгодини Ґаарб через телеграфіста передав «Непереможному».

Група Рогана

Колона, яку вів Роган, складалася з двох великих енергоботів, чотирьох гусеничних всюдиходів і малої машини-амфібії. В останній був Роган з водієм Ярґом і боцманом Тернером. Рухалися валкою, визначеною регламентом процедури III ступеня. Першим їхав енергобот без людей, за ним розвідувальна амфібія Рогана, далі чотири машини, екіпажі яких складалися з двох осіб, а замикав колону другий енергобот. Разом із переднім вони оберігали всю групу куполом силового поля.

Роган зважився на цю експедицію, оскільки ще в кратері йому вдалося за допомогою «електричних собак» — ольфактометричних датчиків — виявити сліди чотирьох відсутніх людей групи Реґнара. Розуміли — якщо їх не знайти, то бідолахи загинуть від голоду чи спраги, блукаючи скелястими вертепами, ще безпорадніші, ніж діти. Перші кілометри розшукувані здолали, рухаючись за вказівниками датчиків. Біля входу до одного з широких і мілких у цьому місці ярів близько сьомої вони знайшли виразні сліди ніг, що відбилися в мулі, нанесеному напіввисохлим потоком. Вирізнялися три типи слідів, ідеально збережені на м’якій поверхні, які лише трохи підсохли протягом дня; був там і четвертий, невиразний, частково змитий водою, що ледь дзюркотіла серед каміння. Сліди з характерним рисунком вказували на те, що їх залишило важке взуття людей з групи Реґнара, які рухались у глибину яру. Трохи далі відбитки зникли на камінні, але це, звичайно, не зупинило Рогана, бо він знав, що схили яру дедалі стрімкішають. Тому здавалося неймовірним, що вражені амнезією втікачі могли на них видертися. Роган розраховував незабаром знайти їх у глибині яру, котрий не проглядався через численні круті повороти. Після короткої наради колона рушила далі, доки не підійшла до місця, в якому на обох схилах росли химерні, надзвичайно густі металеві хащі. Це були низькі, вузлуваті утворення заввишки від метра до півтора. Виростали із заповнених чорнуватим мулом тріщин у голих скелях. Спочатку це були окремі кущі, потім — суцільні хащі, котрі всуціль укривали обидва схили яру іржавим, колючим, мов щітка, покровом майже до самого дна, де, прихована великими каменями, струменіла ледь помітна нитка води.

Там і сям серед «кущів» виднілися отвори печер. З одних випливали тоненькі струмочки води, інші були сухі чи майже сухі. У ті отвори, які містилися низько, люди Рогана намагалися зазирати, присвічуючи ліхтариками. В одній із таких печер розшукувачі знайшли велику кількість дрібних трикутних кристаликів, частково затоплених водою, що стікала зі склепіння. Добру їх жменю Роган поклав до кишені. Якісь півкілометра вони дерлися вгору щораз стрімкіше: гусениці машин досі чудово долали схил. Оскільки в двох місцях знову помітили сліди ніг в засохлому болоті, то були певні, що йдуть правильним шляхом. За одним з поворотів радіозв’язок, який підтримували з суперкоптером, значно погіршився; Роган пояснив таке екрануючою дією металевих хащів. Обабіч яру, котрий угорі був завширшки двадцять метрів, а внизу якихось дванадцять, стриміли майже вертикальні в деяких місцях стіни. Їх укривало наче якесь жорстке чорне хутро — дротяна маса кущів. Цих «рослин» було стільки, що вони творили одноманітну гущавину, дістаючи аж до краю яру.

Кавалькада машин проїхала через дві широченькі скельні брами; цей переїзд зайняв трохи часу, бо техніки силового поля мусили досить точно звужувати його радіус, щоб не зачепити скелі. Ті були значно покришені й потріскані від ерозії, отож кожен удар енергетичного поля об скельний стовп міг спричинити цілу лавину брил. Зрозуміло, група боялася не за себе, а за зниклих, котрих такий обвал — якби вони перебували близько — міг поранити чи вбити.

Минуло близько години від припинення радіозв’язку, коли на екранах магнітних датчиків з’явилися густі відблиски. Пеленгатори, мабуть, зіпсувалися, бо при спробі визначити напрямок виходу невідомих імпульсів, ті показували всі сторони світу одночасно. Лише завдяки лічильникам напруги й поляризаторам вдалось установити, що джерелом коливань магнітного поля є хащі на схилах яру. Щойно тоді група зауважила, що тут «кущі» виглядають інакше, ніж у нижній частині яру: на них не виднілося іржавої патини, а «гілляки» були вищими, більшими і ніби чорнішими, бо їхні дроти чи прутики обліплювали химерні потовщення. Роган не зважився досліджувати це,