Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

— Бачив я, як він захворів, — переводить на мене погляд. — Передайте їм, що сьогоднішнє заняття вони мають визубрити, — дістає посібники з портфеля.

Знімає піджак. У цілковитій тиші закочує рукави сорочки, демонструючи тату усім присутнім. Мене дратує це мовчання. Здається, ось-ось я почую, як на парти капає слина. Лізка ззаду гучно видихає, Аліна, як завжди, хмикає. А я поплила ще тоді, коли побачила його у їдальні.

— Любо, кого немає? — Олександр підіймає погляд на групу.

— Е-м-м, — навіть вона розгубилась. Мене це гніває. Іншими словами, я ревную, коли на нього дивиться стільки дівчат.

Впродовж всієї лекції намагаюся приховати своє роздратування, але воно стає ще сильнішим. З’являється думка попроситися вийти, щоб прийти до тями. Від неприємних думок відволікає телефон.

О. М: Зайди в кабінет після заняття.

Підіймаю очі, зустрічаючись з наполегливим блакитним. Легко киваю, ховаючи телефон й повертаючи собі рівновагу. Нехай дивляться. Головне, що він в цей момент дивиться на мене. Після заняття дівчата поспішають, тому ніхто не звертає уваги на моє бажання заскочити до бібліотеки. Коли вони йдуть, я міняю напрямок й прямую до кабінету Михайла Костянтиновича.

Озираюся, ніби злочинниця, коли доходжу до дверей. Коротко стукаю й відчиняю двері. Він стоїть, обпершись на стіл, руки складені на грудях, погляд уважний.

— Можна? — питаю, розгубившись.

— Заходь, — відривається від столу, прямуючи до дверей. Проходить повз, зачіпаючи своїми пальцями мої. Гучно видихаю, коли він прокручує замок. — Як справи, — притягує до себе за руку, уважно дивлячись в очі.

— Нормально, — кажу тихо.

— Що у тебе з Мазуром?

— З Дімкою? — стає смішно. — Нічого.

— Тобто це не він? Той, з ким у тебе стосунки? — проводить пальцями по щоці.

— Ні, — не втримуюсь від усмішки. Хочеться зізнатися, що у мене і стосунків ніяких немає, але стримуюсь. Не знаю, як це правильно піднести.

Він бере мене за руку й проводить до столу. Повільно обіймає за талію, дивлячись у вічі. Рвано видихаю, коли він різко притискає до себе, майже торкаючись моїх губ своїми. Стає гаряче в усьому тілі. Ніби граючись зі мною, ніжно торкається пальцями підборіддя, змушуючи підняти на нього погляд. Проводить великим пальцем по нижній губі, безвідривно дивлячись в очі.

— Сашо, ти розумієш, що усе припиниться, коли я поїду?

— Так, — вичавлюю з себе.

— І згодна на такі стосунки? — дивується.

— Згодна, — іншої відповіді у мене немає. Не маю сил відмовитись. Я втратила голову.

Одним різким рухом він підхоплює мене й садить на стіл, зловивши мій розгублений зойк палким поцілунком. Не дає відійти від шоку, повільно розводить мої ноги й стає між ними. Щоки заливає фарба. Хапаю ротом повітря, мліючи від його сексуальної усмішки. Пальці Олександра невагомо погладжують ноги, підіймаючись вгору до краю спідниці. А потім він рвучко смикає мене на себе й впивається у вуста вимогливим поцілунком. З напором поглиблює його, міцно притискаючи до себе.

Задерта спідниця відходить на другий план. Я відповідаю з усією пристрастю. Показую, як сильно скучила за ним. Міцно обіймаю за шию. Задихаючись, ловлю маленькі ковтки повітря між поцілунками. Шкіра палає, вуста печуть, серце схвильовано тріпоче. Коли його долоня лягає на стегно, напружуюсь, але не відштовхую. Мені приємно. Дуже. Збудження перекриває усі інші відчуття. Хочеться ближче, тісніше, відвертіше. Пальці Олександра опиняються під спідницею на стегні. Автоматично кладу долоню на його руку. Він повертає її на талію. Розірвавши поцілунок, згрібає мене в обійми, гучно видихнувши в шию.

— Сашко… не дозволяй мені зайти надто далеко, бо потім не стримаюсь, — відхиляється, демонстративно застебнувши один ґудзик на моїй блузці. — Не спокушай, — не дивлячись на ноги, осмикує спідницю.

У двері стукають. Перелякано заклякаю, сидячи на столі. Олександр спокійний, погладжує моє коліно, поки знову не стає тихо.

— Мене шукають, — підхоплює мене на руки, ставить на ноги. — У Марини Павлівни день народження, запрошувала на фуршет.

— Я піду, — зітхаю.

— Сходимо кудись ввечері? — обіймає за талію обома руками.

— Я… — слова застрягли в горлі. Не можу відмовитись. Доведеться щось придумати для батьків. — Так, — кажу задоволено, отримуючи черговий солодкий поцілунок.