Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– Ой, Віра, в мене вже живіт болить. Це звісно весело та може ти вже нарешті почнеш вплітати бойовий потік у зброю?

– Що? А чому ти раніше це мені не пояснив?! Я ж не розуміюся на цих штуках! – кинула меча і напала на нього з кулаками.

– Тихо, квіточка, тихо. Ти провокуєш мене на обійми, – продовжував він сміятись і справді зробив спробу притиснути мене до себе. Я вчасно відскочила від його загарбницьких рук.

– Так важко все спочатку пояснити? Знаєш же, що я не розуміюся на цьому, – вже трохи спокійніше і на безпечній відстані промовила до нього. 

– Ну вибач. Не втримався просто. Почнімо все з початку. Бери свого меча.

    Далі тренування пішло більш продуктивно. Герман пояснив який струмінь найкраще підходить для зброї і як його вплітати. Вийшло не з першого разу та все-таки через декілька спроб я відчула наскільки легким став мій меч і як зручно тепер ним управляти. Він був ніби продовженням моєї руки. Так я змогла б вибрати й сокиру мого зросту. Далі бойовик показав деякі рухи, що зараз із бойовим струменем повторити в мене вийшло практично з першого разу. 

   А потім він відкинув свого меча і наказав мені нападати на повну силу. Що я відразу і зробила. По-перше, він старшокурсник і точно зможе себе захистити, а по-друге, моя кров у середині ніби почала бурлити, вимагаючи від мене рухів, ще і ще… Більше залучення струменів. І я напала з усієї сили, а він виставив напівпрозорого щита, який не зміг пробити мій меч.

–  Це зветься захистом першого ступеню, – коментував Герман свої дії, поки я знову і знову намагалася пробити його щит. Але в якийсь момент він засвітився яскраво синім кольором і при спробі нападу мене відкинуло на м'яку траву. Не те щоб сильно забилася, але приємного було мало.

– А це вже захист другого ступеню. Він врятує тебе не тільки від фізичного нападу, але й від магічних та стихійних сфер, якщо треба буде, – просто пояснив хлопець, допомагаючи мені підвестись. 

– Боляче? – примітив він, що я натираю заднє місце.

– Приємного мало, – спокійно сказала я. Дивина та й годі. Ще зовсім недавно таку злість відчувала і роздратованість, а зараз ніби пар випустила і такий спокій на душі був. Це все від цього клятого бойового тяжіння.

– Ну вибач. Трохи не розрахував. Ти дуже тендітна і важко зрозуміти скільки сили вкласти треба. 

– Краще навчи мене будувати щит, – не очікуючи від себе запропонувала йому.

    І щит мені вдався доволі швидко, викликаючи в мені зовсім протилежні почуття. З одної сторони, щось всередині мене раділо таким моїм досягненням і прагнуло більшого. Але я чудово розуміла жахливість цих умінь. Мені треба було розрядити свою силу і тільки. А я, попри власні упередження, починаю відчувати якийсь неймовірний захват від використання бойової магії

– Я втомилася, – промовила до нього і силою відкинула струмені, що так легко відкликались на мій магніт. Розвернулася до Германа спиною, щоб він не бачив мого збентеження.

– Ти не зможеш протистояти тому, що біжить по твоїм венам, Віра. Надто швидко в тебе все виходить… Ти бойовий маг від народження і по праву. А твоя боротьба з власними силами безглузда, – спокійно промовив він у мене за спиною. 

– А це ми ще побачимо, – тихо відповіла й обернулася до нього. – Заняття закінчено? Я можу бути вільною?

– Так. Іди, переодягайся. В тебе є хвилин п'ятнадцять, щоб втекти звідси раніше за всіх. Ти ж цього хочеш? Правда? 

– Це було б дуже добре, – промовила на останок і швидко пішла у бік роздягальні.

– Від себе не втекти, Віра, – наздогнав мене його голос.

   А я спробую. Не хочу бути бойовим магом. Не хочу мати хоч щось спільне зі своїм батьком і його родом. Не хочу цієї відповідальності.