Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

Пан Домінік славився своєю нестримною вдачею та легковажною поведінкою. Він був єдиним і улюбленим сином герцога Лабонта, дитиною пізньою, тому розпещеною не тільки татком, а й усіма родичами. Молодий герцог успадкував красу своєї матері, колись першої красуні імперії, яка, щоб не стати черговою наложницею імператора, дуже швидко одружилася з його батьком. Історія трапилася темна та загадкова. Нині обидві сторони воліли її не згадувати. Одне було ясно - герцог-батько виявився досить зухвалим малим, увівши красуню прямо з-під носа самого імператора, та ще й після цього страшного вчинку, примудрився залишитися живим й процвітати.

Його син нині повертався легкою ходою до свого маєтку, перетравлюючи інформацію, отриману від безпритульних.

«Його дії стають надто явними! Подивимося!» — зі злою усмішкою подумав герцог молодший.

***

Ліннея поспішила повернутися до палацу. Незабаром починалися заняття, на які не можна було спізнюватися. Сніданок дівчата пропустили, але завдяки солодким коржикам залишилися ситими та задоволеними.

У Палаці Наречених навчали наукам, необхідним дружинам високопосадовців, принців і навіть імператора. Тут, крім азів економіки, а особливо ведення документації з доходів і витрат і політики, учениці повинні були добре орієнтуватися в обстановці, що склалася в країні, знати всі праві і ліві сили при імператорі, а так само вміти підтримати розмови з важливими особами держави та послами інших. країн. Але з усіх цих предметів ніколи не питали суворо.

Якщо якійсь красуні не давалася влада цифр, на цю нестачу дивилися крізь пальці з поблажливою усмішкою. Основний ухил робився на навчання етикету, танцям, грі на музичних інструментах, співу, малюванню, верховій їзді, грі в шахи та іншим забавам. Одним словом, вчили насамперед тим навичкам, завдяки яким дівчата могли служити насолодою для очей та вух чоловіків.

Кожне заняття проводилось у різних кімнатах. У білому залі – уроки з каліграфії та малювання, у блакитному – уроки етикету та економіки. Червона зала була величезною і служила для уроків танців. Спів і вивчення музичних інструментів проходили в малих кімнатах з гарною звукоізоляцією. Вони й служили місцями, де відбувалися найнеймовірніші змови.

Пані Белтрам не треба було шукати приміщення, де мав пройти перший урок. Покладаючись на досвід минулого життя, вона могла знайти тут все що завгодно і навіть із зав'язаними очима.

Відпустивши служницю, дівчина швидко дісталася потрібної кімнати і там уже неквапом увійшла всередину.

Тільки вона встигла опуститися за останній у ряду стіл, як слідом за нею увійшов вчитель. Це був сивий чоловік поважного віку. Він викладав каліграфію і ставився з ворожістю до будь-яких проявів неповаги до свого предмета. Незважаючи на свої роки, він був рухливим та уважним. Від його погляду не могла вислизнути навіть муха, що проникла за фіранки.

Окинувши тих, хто зібрався допитливим поглядом, вчитель приступив до заняття.

Текст, який дівчата мали переписати зі свитка вчителя на свої аркуші, був той самий, що й у минулому житті. Ліннея досить швидко впоралася з ним і, щоб не нудьгувати, почала малювати шахові фігури, які збиралася замовити у майстра.

– Здається, вона не вміє писати! – несподівано до її вух долетів шепіт і за ним смішки.

- Ні читати, ні писати! Яка ганьба!

- Мужланка! Що вона може? Лише меч тримати? – цей вигук був набагато голосніший за попередні.

Ліна, природно, знала, що глузування було направлено на її адресу, але ставилася до всього абсолютно байдуже.

«Діти! – подумала вона. – Вони лише нерозумні діти!»