Читати книгу - "Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел"

Вінфред Шейн уже тиждень сам на себе не походив. Це встигли помітити уже всі члени команди, включно із неуважною зазвичай до таких речей Ребекою.

Холоднокровний і зосереджений звичайно Шейн, став напрочуд розсіяним і імпульсивним, а подекуди і агресивним.

Його кидало із крайності в крайність: від нападів безпідставної люті, до приступів дикої апатії.

Ось і зараз капітан сидів в тіні під деревом похмурий і байдужий до всього світу, в той час як його підлеглі відчайдушно намагалися виловити шкодливого духа посеред парку перш ніж той вселиться в одне із древніх дерев.

Шкідник уже декілька днів поспіль не давав спокійно спати жителям багатоповерхівки. Самостійно ідентифікувати духа, як і піймати, люди не змогли – напрочуд шустрий попався, а тому звернулися у Відомство неспокійних душ по допомогу.

Але відколи вони приїхали на виклик, Шейн і пальцем не поворухнув, щоб допомогти їм піймати заразу.

І це при тому, що вони зараз знаходилися в парку, де на цю мить росло понад десяток древніх насаджень, здатних приютити в собі духа.

Щоправда, варто шибенику стрибнути в таке дерево, і вийти з нього він уже не зможе. Дерева, що прожили понад п’ять сотень літ, володіють власною волею, і навіть наділені чимось схожим на душу. Коли неспокійна душа вселяється в таке дерево, воно просто поглинає її. І з такої, пійманої в пастку дерева душі, зрештою виростає дріада.

Кожен дипломований маг знав про це, і Шейн винятком не був. Звичайно усі члени команди знали, що капітан недолюблював духів, але свідомо дозволити заблукалій душі втрапити в пастку…

- З мене досить, - першою не витримала Ребека.

Щоправда, цього разу ніхто її не засуджував. І справа уже була навіть не в співчутті – поки вони безрезультатно ганялися за привидом довкола них зібрався цілий натовп. І всі мимовільні глядачі відверто насміхалися з некромантів.

Для простаків, що не могли бачити примар, вони виглядали божевільними, для магів же – посмішищем.

Але навіть після цього Шейн ніяк не відреагував. З боку натовпу пролунали смішки, а шибеник, помітивши, що його ніхто не шукає, висунув з-за дерева свою примарну голову.

- Я сказала, - набравши в легені більше повітря скрикнула Ребека, - з мене досить!

Вінфред здригнувся і клацнув пальцями, наче тільки цього і чекав. Всі члени його команди заклякли, а з боку натовпу пролунали приголомшені вигуки.

Закляття примарною сферою зірвалося з пальців мага, і злетівши вгору розширилось, накривши усе в радіусі ста метрів напівпрозорим куполом.

Примарні ланцюги миттю скували духа і уже через декілька секунд він висів безпомічно в повітрі перед Шейном.

Поки члени його команди, злі і роздратовані, збиралися довкола, демоноборець без особливого ентузіазму розглядав примару.

Найбільша проблема була в тому, що у духа цього разу не було чіткої форми, що свідчило про зовсім юний вік мерця. Зазвичай саме у дітей немає чіткого уявлення про себе, тому душі малюків часто розмиті, нечіткі, або безформенні, як цей.

- І, що мені з тобою робити? – хмуро поцікавився Шейн.

Примарні очиська духа округлилися від страху. Він, схоже, зовсім не очікував того, що хто-небудь зможе його піймати.

- За всіма правилами, потрібно поставити на духа мітку і винести йому попередження. Після трьох попереджень дух підлягає знищенню, - сухо промовив лейтенант Фан, витягнувши з волосся шматочок сухої гілки з іще зеленим наполовину листочком.

Ребека спробувала було його зупинити, штовхнувши ліктем під ребра, але молодий ще зовсім демоноборець, тільки огризнувся у відповідь.

Йому ще не доводилося зустрічатися з духами дітей. Але Шейну зараз було не до пояснень. Дух, відчувши небезпеку, заметався безпомічно в путах, і Вінфред відчув як холод розповзається рукою.

Жбурнувши в примару ще одне закляття він заплющив на мить очі, а розплющивши, побачив невидиму для інших нитку. Як він і підозрював, тіло мерця все ще було пов’язане з духом, а отже помер він недавно. Тож, прихопивши примару з собою, він пішов вперед, орієнтуючись на нитку.

- І, що цього разу? – собі під носа пробубоніла Ребека.

За ними все ще спостерігали, і допитливі погляди глядачів дратували її. Цього разу Фан шарпнув її за рукав. Ребека зашипіла на нього роздратовано, а він вказав їй на Шейна.

Капітан впевнено йшов вперед, продираючись крізь кущі і зарослі. І, нарешті зупинився в місці де нитка ховалася в землі.

Невеличкий земляний горбик під деревом серед трави, виглядав підозріло. І всі одразу ж здогадалися, чому Шейн їх сюди привів. Щоправда, робити ніхто нічого не квапився.

- Ну, і чого чекаємо? – невдоволено озирнувся на членів команди Вінфред.

Дружній невдоволений стогін був йому відповіддю.

- А хіба не поліція повинна цим займатися? – розкопуючи імпровізовану могилу, запитав Єн.

Він в команді був наймолодшим, а тому зазвичай йому діставалася робота, яку більше ніхто виконувати не хотів, як і цього разу. Ребека тільки зиркнула на нього невдоволено у відповідь, а Шейн і зовсім проігнорував.