Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

     Що ж, плани трохи змінились. Пройшло кілька місяців з того часу, як ми залишили Туманний ліс і вирушили у подорож до Скальної Фортеці. Наша подорож була сповнена небезпек, і кожен наш крок був обдуманим і зваженим. Лютер і я стали нерозлучними супутниками, завжди готовими взяти в руки меч, щоб протистояти загрозам та захистити один одного.

    Тіні минулого все ще не відпускали нас. Присутність Королеви стала невід'ємною частиною нашого життя, її незримий погляд завжди був з нами, стежачи за кожним нашим рухом. Це ставало все сильнішим і навіть наводило на мене жах. Ми не знали, що вона планує, але були впевнені, що вона має свої замисли, і ми повинні були бути готові до будь-якого ходу з її сторони, хоча вона наче не дуже хотіла нашої смерті, її щось забавляло, вона наче гралась з нами.

     За цей час мені вдалось вбити немало надприродних істот і стати сильнішим у сотні разів. Тіло моє стало справжньою зброєю в руках моєї влади, яке набуло нескінченну силу. Кожен бій і кожна здобута перемога тільки підживлювали мою жадібну тягу до ще більшої могутності. Літаючи від бою до бою, я став несхожим на того, хто був раніше. Вже не було значення для фізичних потреб, які колись були важливими: їжа стала лише способом задоволення смаку, алкоголь не мав жодного впливу.

    Я й досі пам'ятаю, як проходили зміни... Етап за етапом людяність покидала моє тіло. Сплячи лише на кілька годин, я отримував невеликий відпочинок, який більше схожий на перехідний стан між однією битвою та наступною, хоча і сон вже ставав неважливим для мене. У мені ворушилася безперервна буря, яка все сильніше захоплювала мою душу. Навіть Лютер вже іноді не міг контролювати мої пориви, та й, напевно, треба сказати, що його контроль вже не діяв на мене, моя сила стала вже більша за його можливості. Фізично я також змінився: моє тіло стало витканим з давніх символів, які текли по шкірі, наче магічні руни, що йшли від персня, який вже замінив мені серце. Він розплавився і розійшовся по кістках. А я тим часом зі своїм другом, наче безжальна коса, знищували скупчення чудовиськ у лісах навколо Скальної фортеці. Вона була вже дуже близько. Її центральну вежу вже було видно, її захищала давня магія, тому вона не зазнала жодної руйнації.

Лютер зупинився і подивився на мене з притаманним йому спокоєм. Його очі блищали мудрістю, яку я ще не осягнув.

— Альфіре, ми майже на місці. — Промовив він, його голос був холодним і впевненим. — Пам’ятай, що головне — це контроль. Твоя сила може стати твоєю слабкістю, якщо ти не навчишся керувати нею.

Я зітхнув, намагаючись стримати своє роздратування. Він завжди говорив у загадках та повторював одне і теж по сто разів, наче йому було байдуже, чи зрозумію я його, чи ні.

— Лютере, я вже сильніший за тебе! — Відповів я з гнівом у голосі. — Чому ти постійно намагаєшся мене контролювати?

Він посміхнувся, його усмішка була сповнена зверхності.

— Сила без розуму — це лише руйнування. — Сказав він спокійно. — Ти ще не розумієш всіх тонкощів цього світу. Я намагаюся навчити тебе, щоб ти не зробив фатальних помилок.

Його слова дратували мене, але я знав, що він має рацію. Моє бажання влади та сили іноді затьмарювало мій розум, я вже й сам не міг зрозуміти, від коли я так безжально бажав влади.

— Добре. — зітхнув я. — Але пам’ятай, Лютере, я не завжди буду слідувати твоїм порадам. Моя сила — це мій шлях, і я сам обиратиму, як його пройти.

Він кивнув, його обличчя залишалося незворушним.

— Тоді будь готовий до наслідків своїх рішень. — Відповів він.

     Ми продовжили свій шлях до Скальної фортеці. Її центральна вежа вже височіла перед нами, захищена давньою магією. Мої думки були зосереджені на майбутньому. Я знав, що ця фортеця стане ключем до моєї влади, але я також розумів, що на цьому шляху мене чекають ще більші випробування.

     І так, план змінився. Я більше не бажав заселяти ці землі мирними поселеннями. У мене був новий план, який повинен був змінити обличчя цих земель. Моя жага до влади та бажання владарювати палали величезним вогнем, і тепер моя мета була чітко визначена. Скальна Фортеця стала об'єктом моєї завзятої боротьби, метою, яку я мріяв здійснити. Я прагнув заповнити її кам'яні стіни нашими людьми, принести світло туди, де тіні темряви довгий час утримували свою непроникну владу. Але в решті решт... це все були лише інструменти перед моєю основною метою, про яку я не забув. Мені потрібні були наші товариші, які вирушили з нами. Вони повинні були зі мною відвоювати форт, і я послав Лютера привести їх сюди та разом відбити його. Можливо, ще хтось з авантюристів того міста захотів би приєднатися до мого замислу.

    І щоб я не казав та не думав, але Лютер був моїм найвірнішим союзником у цій боротьбі. Його знання заклять для підкорення живих і надання їм сил були незамінні. Завдяки йому, наш план отримав новий розмір. Я відправив його, мого вірного друга, щоб зібрати наших людей з Аюга і привести їх сюди, до лісу неподалік від фортеці. Не знаю, що там і як пройшло у нього з ними, але він каже, що наче все було нормально. Він знайшов всіх наших людей та наділив їх дарами залежно від того, чим займався їх рід, а також трохи впорядкував їх волю нам. Таким чином він привів їх до мене в ліс. На щастя, всі наші двадцять людей вціліли, а тепер вони ще й наділені силами, які подарував їм Лютер. Найсильнішими стали роди Нумус і Нормус, які були воїнами. А Ронг і Гошальт просто стали сильнішими та здобули більше талантів у своїх справах. Це були перші і єдині панівні роди моєї імперії.

    Я стояв на галявині неподалік від фортеці, коли Лютер нарешті повернувся з нашими людьми. Вони виглядали втомленими, але сповненими рішучості. Лютер підійшов до мене і кивнув.

— Вони готові, Альфіре, — сказав він тихо, але впевнено.

Я зібрав усіх навколо і почав свою промову.

— Друзі мої, — звернувся я до них, намагаючись виглядати спокійним і впевненим. — Ми зібралися тут не для війни, а для створення нового життя. Скальна фортеця стане нашим домом, місцем, де ми зможемо жити в мирі та гармонії.