Читати книгу - "Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності"

на карму приводить тих, хто вважає сексуальну вірність нецікавою, до різних креативних рішень. В «Ананга Ранга», еротичному тексті XVI століття, спочатку вказується той факт, що позашлюбні статеві стосунки можуть легко призвести до катастрофи, а відтак описується низка сексуальних позицій, в яких подружня пара буде відчувати себе так, ніби вони зайнялися сексом із 32 партнерами одночасно288.

Загальне негативне ставлення буддизму до сексу не перешкоджає тому, що деякі його види сприймаються гірше, ніж інші. Очевидно, перелюб перебуває серед них. Невірність часто прирівнюють до вбивства, брехні, пияцтва та крадіжки, а також визнають одним із найгірших актів з огляду питань етики та карми. У класичному тексті Палійського канону «Сутта Ніпата» І століття до н.е. йдеться таке: «Якщо вам не вдається жити в целібаті, ви не повинні йти до чужої дружини»289. Заборона перелюбу за цим висловом радше означає заборону завдання шкоди іншому, а не заперечення сексу як такого. Людина, яка стала жертвою перелюбу, звичайно, є ошуканою290. Основною передумовою тут, як і в багатьох релігійно-сексуальних контекстах, є те, що жіноча сексуальність підпорядкована чоловікам і саме чоловік буде страждати, якщо вона зляже із кимсь іншим. Тому закони в буддійських країнах були гендерно упередженими: невірність жінки мала правові наслідки, тоді як невірність чоловіка не мала жодних наслідків.

Мало хто знає, що низка християнських країн досі зберегла заборону на перелюб, хоча там рідко карають за це. Конституційний суд Уганди скасував закон про заборону перелюбу через дискримінацію за статевою ознакою у 2007 році; згідно з цим законом каралися тільки жінки291. Генеральний секретар Спільної Ради католицької, англіканської та православної церков Уганди відразу звернувся до влади з проханням розробити новий закон проти перелюбу, який стосувався б і жінок, і чоловіків292.

Низка американських штатів досі мають закони проти перелюбу. І хоча на практиці такі закони майже не застосовуються, але вони існують. У 2007 році прокурор штату Мічиган із подивом виявив, що акт перелюбу, згідно із законом штату, може призвести до довічного ув’язнення293. Британець Девід Скотт і філіппінка Синтія Дельфіно у 2008 році виявили, що досі є християнські країни, в яких закони щодо перелюбу чинні не лише на папері. Оскільки Дельфіно перебувала в шлюбі, вона і Скотт мали бути звинувачені в перелюбі, заарештовані та ув’язнені в Манілі. Доказом перелюбу була їхня спільна дитина. Згідно із законами цієї суворої католицької країни, за такий злочин пара мала бути покарана сімома роками позбавлення волі. Замість того щоб з’ясовувати, як філіппінська система буде інтерпретувати цей закон у їхньому випадку, коханці втекли з в’язниці до Таїланду, а звідти до Великої Британії294.

Перелюб, як і будь-який інший узгоджений між дорослими людьми секс, перебуває під захистом законодавства в галузі права людини на особисте життя295. Проте він є одною з небагатьох форм узгодженого сексу, що не знайшла прихильників у рамках або за межами релігії. Хоча сексуальна невірність не що інше, як один із багатьох різновидів узгодженого сексу, вона насправді торкається сторонніх людей, не залучених до сексуального акту напряму. Перелюб завжди стосується другого шлюбного партнера, який дав обітницю вірності. Навіть якщо держава не має права карати тих, хто зраджував, проте вчинок може мати юридичні наслідки. Оскільки перелюб зазвичай означає порушення клятви, це часто дає потерпілій стороні певні права, коли справа доходить до розлучення.

Широке релігійне засудження невірності також відображено більш загальним неприйняттям зради в багатьох суспільствах. Тільки найсуворіші покарання потрапляють на перші шпальти ЗМІ. І чоловіків, і жінок досі засуджують на смерть за неналежну гетеросексуальну поведінку не тільки в Ірані, а й у таких країнах, як Об’єднані Арабські Емірати, Нігерія, Пакистан, Саудівська Аравія та Судан. Доля окремих осіб, особливо жінок, які або чекали на страту, або вже були страчені, викликала інтерес і занепокоєння західних політиків і правозахисників. Прикметно, що їхня зацікавленість мотивована не так забороною перелюбу, як тим фактом, що ця заборона втілена у смертному вироку. Не так багато людей виступало за скасування заборони на перелюб, хоча така заборона й суперечить праву людини на узгоджений секс.

Винятковим був різкий протест ЄС проти правлячої Ісламської партії в Туреччині, яка намагалася знову ввести заборону на подружню невірність у 2004 році. Попередній закон був скасований Конституційним Судом в 1996 році, але не через те, що він порушував загальне право людини на узгоджений секс, а тому, що цей закон карав жінок жорсткіше від чоловіків, що отож суперечило принципові гендерної рівності296.

Той факт, що часто тільки жінки стають об’єктами релігійної заборони на перелюб, одночасно й підсилює, й послаб­лює паралелі між релігійними принципами та повсякденною етикою, залежно від того, наскільки відрізняються стандарти гендерної рівності в кожному окремому суспільстві. Зростаюча увага до гендерної рівності означає, що релігійна практика карати за перелюб жінок більше від чоловіків, викликає для багатьох релігій проблему трактування. В Туреччині й Уганді те, що релігія або карає тільки жінок, або карає їх суворіше за чоловіків, спонукало до того, що ці закони були скасовані як такі, що суперечать принципові рівності чоловіків і жінок.

Розірвання шлюбу

Дві ортодоксальні єврейки, мати трьох дітей Мішель і мати чотирьох дітей Дані, були залишені своїми чоловіками наприкінці 1990-х років. Чоловіки, однак, не мали бажання розлучатися, хоча й підтримували статеві стосунки з іншими жінками та навіть мали з ними спільних дітей. Згідно із законами ортодоксального іудаїзму, тільки чоловіки мали право подати заяву на розлучення, тому в Мішель і Дані не було іншого вибору, крім як залишатись у шлюбі.

В Ізраїлі і шлюб, і розлучення регулюються релігійною, а не світською владою. Усі євреї, незалежно від того, до якої гілки іудаїзму вони належать, автоматично перебувають під юрисдикцією ортодоксальних єврейських судів, оскільки це єдині суди в Ізраїлі, які визнаються європейським сімейним правом. Єдиний спосіб уникнути впливу релігійних властей — це побратися за кордоном. Випадок Мішель і Дані, описаний у документальному фільмі «Mekudeshet» («Засуджені до шлюбу») 2004 року, у жодному разі не унікальний. Багато єврейських жінок Ізраїлю перебувають у подібній ситуації. Навіть якщо чоловіки Мішель і Дані відкрито зізнались у своїх стосунках з іншими жінками, ортодоксальні релігійні суди не дали б жінкам розлучення, якщо на це не було б згоди самих чоловіків. Крім того, Мішель і Дані забороняється зустрічатись або вступати в шлюб з іншими чоловіками, тоді як чоловіки можуть робити те, що забажають, за винятком повторного шлюбу297.

Регулювання розлучення є важливою частиною регулювання сексу й не в останню чергу тому, що воно становить ефективний важіль, за допомогою