Читати книгу - "Осина фабрика"

Доки я ретельно, урочисто й повільно збирав повітряного змія, Есмеральда пішла шукати квіти. Пам’ятаю, як вона говорила до них, немовби вмовляючи показатись, дозволити себе зірвати, зламати й втиснути в букет. Поки вона ходила, опускалась навпочіпки, повзала по землі рачки й спілкувалася з квітками, а вітер розвівав перед її обличчям біляве волосся, я з’єднував частини змія в одне ціле.

Урешті-решт змія було зібрано; цілком готовий до запуску, він лежав на землі, нагадуючи повалений намет, — зелений змій на зеленій траві. Над ним шугав вітер і змушував його тріпотіти — тканина тихо ляскала, змій ворушився й здавався живим, а морда собаки сердито позирала з його крила. Розділивши оранжеву волосінь, я прив’язав її до змія, відділив один моток від другого та розплутав по черзі всі вузли.

Я гукнув Есмеральду. Моя двоюрідна сестра принесла букет крихітних квітів, і мені довелося терпляче зачекати, доки вона не розповіла про них усіх, вигадуючи їм власні назви, якщо забувала або не знала справжніх. Вдячно прийнявши подаровану мені маргаритку, я запхав її в петлицю лівої нагрудної кишені своєї куртки. Я сказав Есмеральді, що завершив будувати нового змія й вона може допомогти мені його випробувати. Есмеральда була в захваті, їй кортіло потримати троси, на що я відказав, що вона, ймовірно, отримає таку можливість, проте керуватиму змієм, звісно ж, я. Також вона хотіла одночасно тримати в руці букет, і я сказав їй, що й це цілком можливо.

Есмеральда охала й ахала, побачивши розмір змія та злого песика, намальованого на його крилі. Змій лежав на скуйовдженій вітром траві, посіпуючись, мов роздратований скат манта. Я знайшов головні керівні троси й дав їх Есмеральді, показавши, як саме їх потрібно тримати. Я сказав їй, що зробив петлі для зап’ястків, щоб вона не згубила троси. Просунувши руки крізь петлі з плетеної нейлонової мотузки, Есмеральда міцно схопила трос однією рукою, а в іншій стисла і трос, і свій яскравий букет. Я з’єднав свої керівні троси й, не випускаючи їх із рук, підійшов до змія. Есмеральда підстрибувала на місці й просила, щоб я чимшвидше його запустив. Востаннє озирнувшись довкола, я легенько копнув ніс змія, і цього виявилося достатньо, щоб вітер здійняв його в повітря. Я помчав до своєї двоюрідної сестри, доки провисла частина тросів між нею та змієм, що стрімко набирав висоту, ще не встигла напнутись.

Змій злетів у небо, мов скажений, і розправив хвоста з таким звуком, наче хтось роздер картон. Він тремтів і тріщав угорі. Розсікав повітря хвостом і розправляв свої порожні кістки. Я стояв за спиною Есмеральди, тримав троси майже біля її крихітних веснянкуватих ліктів і чекав на ривок. Троси напнулись, і я його відчув. Щоб не впасти, мені довелося заритися п’ятами в землю. Я налетів на Есмеральду, і та скрикнула. Вона впустила троси після першого ж нещадного ривка, що напнув нейлонову волосінь, і тепер просто стояла собі, то озираючись до мене, то переводячи погляд на небо, доки я намагався приборкати силу, що шугала над нами в повітрі. Моя двоюрідна сестра досі тримала квіти, і залежно від того, як я рухав тросами, її застряглі в петлях руки смикалися, мов у маріонетки. Мені в груди вперлась лебідка, між нею й моїми руками провиснув короткий відрізок волосіні. Есмеральда востаннє озирнулась до мене, захихотіла, і я також засміявся їй у відповідь. А опісля — відпустив троси.

Лебідка вдарила її в поперек, і вона звискнула. Щойно троси напнулись і петлі довкола її зап’ястків зашморгнулися сильніше, дівча збило з ніг. Я відсахнувся назад — частково задля того, щоб усе виглядало природно на випадок, якщо за нами хтось таки спостерігав, а частково через те, що, відпустивши лебідку, я дійсно втратив рівновагу. Я впав на землю в ту саму мить, коли Есмеральда полишила її назавжди. Змій тріпотів і ляскав, ляскав і тріпотів крилами, здіймаючи в небо дівчинку, лебідку й усе решту. Якусь секунду я лежав горілиць і спостерігав, а тоді підскочив і якомога швидше побіг навздогін Есмеральді, знову ж таки лише тому, що знав — мені нізащо її не зловити. Вона верещала й дриґала ногами, однак невблаганні нейлонові петлі міцно тримали її зап’ястки, змія затиснуло в лещатах вітру, і моя двоюрідна сестра вже була далеко поза зоною досяжності, навіть якби я й мав бажання її впіймати.

Я біг і біг, а тоді підстрибнув і скотився схилом дюни, що виходив до моря, спостерігаючи, як повітряний змій здіймав крихітну постать, що борсалася між тросів, дедалі вище в небо. До мене заледве долинали її крики, волання й тонкий плач, який пориви вітру відносили в далечінь. Есмеральда летіла понад піском і скелями в бік моря, а я в п’янкому захваті мчав берегом, спостерігаючи, як вона безперестанку дриґає ногами, копаючи застряглу лебідку, і як задирається догори її сукенка.

Вона здіймалася дедалі вище, а я продовжував бігти вслід за вітром і змієм. Я розплескав укриті брижами калюжі на березі й зупинився по коліна у воді. У ту ж мить від Есмеральди щось відвалилося — спершу це щось виглядало твердим і суцільним, але невдовзі розпорошилося в повітрі. Спочатку я подумав, що вона всцялася, аж раптом небо пролилося дивним дощем із квітів — вони падали у воду прямо переді мною. Діставшись до них по мілині, я позбирав усі, які зміг, час від часу відводячи погляд від свого врожаю й задираючи голову, щоб подивитися, як повітряний змій відносить Есмеральду в Північне море. Мені спало на думку, що вона цілком може перетнути цю кляту водойму й дістатися берега ще до того, як стихне вітер, та навіть попри це я був переконаний, що зробив усе, що міг, а отже, честь було порятовано.

Якийсь час я спостерігав, як її постать робилася дедалі меншою й меншою, а тоді розвернувся й рушив до берега.

Я розумів, що три смерті впродовж чотирьох років за моєї безпосередньої присутності не могли не викликáти певних підозр, а тому ретельно продумав свою подальшу поведінку. Не побігши одразу ж додому, я натомість повернувся до дюн і всівся на землю, не випускаючи з рук квіти. Я співав собі пісні, вигадував історії, голоднів, качався в піску, втирав