Читати книгу - "День опричника"

— Держава наша не пропаде, не бійсь. Головне, як Государ каже: кожному на своєму місці чесно трудитися на благо Батьківщини. Вірно?

— Вірно! — відгукуємося.

— А коли вірно — за Русь! За Русь!

— За Русь! Гойда! За Русь! За Русь!

Підхоплюються всі. Сходяться келихи з дзенькотом. Не встигаємо допити, як нова заздоровниця. Кричить Бубон:

— За Батю нашого! Гойда!

— Гойда-гойда!

— За рідного! Здоров’я тобі, Батю! Удачі на ворогів! Силоньки!

Ока зіркого!

П’ємо за керманича нашого. Сидить Батя, пожовує, квасом кагор запиває. Підморгує нам. А сам раптом два мізинці в замок зчіплює.

Лазенька!

Ух ти, матір Божа! Серце зойкнуло: чи не привиділося? Ні!

Тримає Батя мізинці замком, підморгує. Кому треба — бачить знак цей. Оце так новина! Адже лазня по суботах, та й то не кожної… Закалатало серце, глянув на Шелета з Правдою: для них теж новина! Вовтузяться, крекчуть, бороди чухають, вуса підкручують. Посоха веснянкуватий мені підморгує, шкіриться.

Славно! Втому як рукою зняло. Лазенька! Дивлюсь на годинник — 23.12. Цілих сорок вісім хвилин чекати. Нічого! Почекаємо, Ком’яго. Час іде, людина — терпить. І слава Богу…

Б’є годинник у залі північ. Кінець трапезі опричній повечірній. Устаємо всі. Громогласно дякує Батя Господові за їжу. Хрестимось, кланяємося. Прямують наші до виходу. Але не всі. Залишаються ближні, або по-нашому — оприч-опричні. І я серед них. Серце калатає в передчутті. Солодкі, ох і солодкі ж ці удари! У залі спорожнілій, де слуги швидкі снують, лишилися обидва крила, а ще наймоторніші й ті з молодих опричників, які відзначилися, — Охлоп, Потика, Комол, Йолка, Авіла, Обдул, Варений і Голка. Усі як один — кров з молоком, золоточубі вогонь-хлопці.

Іде Батя із зали великої до зали малої. Ми всі за ним ідемо — праве крило, ліве, молодь. Зачиняють слуги за нами двері. Підходить Батя до каміна з трьома богатирями бронзовими, тягне Іллю Муромця за палицю. Відкривається поруч із каміном проріз у стіні. Ступає Батя першим у проріз цей, а ми за рангом — слідом. Щойно входжу я туди — відразу ж запах лазневий у ніздрі б’є! І від запаху того в голові паморочиться, кров у скронях молоточками срібними стукає: лазня Баті!

Спускаємось кам’яними сходами напівтемними вниз, униз.

Кожен крок туди — подарунок, передчуття радості. Одного зро зуміти не можу — чому Батя вирішив сьогодні лазню влаштувати? Дива! Сьогодні й золотими чечужками насолодилися та ще, виходить, і — попаримось.

Спалахує світло: відчиняється передбанник. Зустрічають нас троє Батиних банщиків — Іван, Зуфар і Цао. Літні вони, досвідчені, довіряють їм. Різні вони й за характерами, і по крові, і за звичками лазневими. Тільки вади 'їх ріднять: Зуфар і Цао німі, а Іван глухий. Мудро це не тільки для Баті, але й для них — міцніше сплять банщики опричні, довше живуть.

Сідаємо, роздягаємось. Допомагають банщики Баті одяг скинути. А він часу дарма не гає:

— Про діло. Що в кого?

Лівокрипі миттю вперед: Воск із Сірим відбили, нарешті, у казначейських підземний Китай-город, тепер усе будівництво під нами, Нечай із двома доносами на князя Оболуєва, Бубон із грошима за відкуплену справу, Балдохай в Амстердамі правильно затерся з російською громадою, привіз чорні чолобитні, Замося просить грошей на особистий збиток — розбив стрілецьку машину. Батя без слова докору жодного дає йому п’ятсот золотом.

Наші, із правого крила не такі спритні сьогодні: Мокрий бився з торговими за «Одинцовський рай», але так нічого поки що й не домігся, Посоха катував із приказними злочинних повітроплавців, Шелет засідав у Посольському, Єроха літав до Уренгоя з приводу білого газу, Правда ставив ковпаки, палив квартиру опального. Тільки я один з прибутком:

— Ось, Батю, Козлова півсправи купила. Дві з половиною.

Батя гаман бере, на руці зважує, розв’язує, десять золотих відраховує, дає мені законне. Підбиває підсумок дня:

— Прибутковий.

Іще дні опричні бувають: святковий, багатий, гарячий, видатковий, збитковий і кислий. Молоді сидять, слухають, ума-розуму набираються.

Зникають гроші й папери в білому квадраті, що світиться в стіні старої кладки. Спускають банщики з Баті підштаники.

Ляскає він руками по колінах:

— А в мене для вас новина, панове опричні: граф Андрій Володимирович Урусов голий.

Сидимо отетеріло. Балдохай рота першим розкриває:

— Як так, Батю?

— А ось так, — чеше Батя яйця важкі, оновлені. — Знятий за указом Государевим з усіх посад, рахунки заарештовані. Але це ще не все.

Обводить нас командир поглядом допитливим:

— Дочка Государя, Анна Василівна, подала на розлучення з графом Урусовим.

Оце так! Це справді — новина! Государева родина! Не стримуюсь:

— Йоб твою мать!

Зразу ж мені Батя справа — кулаком у щелепу:

— Безсоромник!

— Вибачай, Батю, лихий попутав, не стримався…

— Їби свою матір, дешевше вийде!

— Ти ж знаєш, Батю, померла мати моя… — на жалість пробиваю.

— Їби в труні!

Мовчу, витираю спіднім губу розсічену.

— Я з вас дух сороміцький, смутний виб’ю! — погрожує нам Батя. — Хто вуста матом поганить — той в опричнині не затримується!

Нишкнемо.

— Так от, — веде він далі. — На розлучення, виходить, подала дочка Государева. Гадаю, патріарх їх не розлучить. А митрополит Московський розлучити може.

Може. Розуміємо. Дуже навіть може. Запросто! Але тоді Урусов буде зовсім голий. Навіть дуже голий. Мудро Государ внутрішню політику кроїть, ох, мудро! З сімейного боку коли глянути — що йому пасквіль цей? Мало чого там крамольники підпільні понаписують… Усе-таки, як-не-як, зять, чоловік доньки любої. А коли з державного боку пригледітися — завидне рішення. Круто! Недарма Государ наш з-поміж усіх ігор городкам та шахам перевагу надає. Прорахував він комбінацію багатоходову, розмахнувся та з усього плеча й жбурнув битку у своїх-таки. Вибив із Кола Внутрішнього жирного зятя. І відразу ж любов народну до себе вдвічі, утричі зміцнив! Кругових спантеличив: не заривайтесь. Приказних підтягнув: ось як державний чоловік робити має. Нас, опричних, підбадьорив: нема в Росії Новій недоторканних. Нема й бути не може. І слава Богу.

Сидять обидва крила, головами похитують, язиками прицмокують:

— Урусов — голий. Не віриться навіть!

— От тобі й раз! Москвою заправляв!

— У фаворі Государевому сяяв…

— Справи провертав, людців тасував.

— На трьох «роллс-ройсах» їздив.

Що правда, то правда — три «роллс-ройси» були в Урусова: золотий, срібний і платиновий.

— А тепер на чому ж він поїде? — питає Єроха.

— На кульгавій козі електричній! — відповідає Замося.

Регочемо.

— Ну, та й це не остання новина, — зводиться голий Батя.

Слухаємо.

— До нас він сюди під’їде. У лазеньку. Попаритись і захисту попрохати.