Читати книгу - "Переспівниця"

одразу опанував себе і вдягнув маску холодної люті. Демонстративно розвернувшись на п’ятках, він пішов. Можливо, мої слова були надто уїдливі, я дала йому замало часу на пояснення. Може, обманюючи, всі просто намагаються мене захистити. Мені байдуже. Я втомилася від людей, які брешуть мені заради мого ж блага. Бо насправді це робиться не заради мене, а заради їхнього спокою. Обманюйте Катніс, не розповідайте їй про повстання, щоб вона не втнула чогось божевільного. Пошліть її на арену, і нехай вона й не підозрює про те, що її планують звідти викрасти. Не кажіть їй про інтерв’ю Піти, бо вона розхвилюється та впаде в депресію, а який тоді з неї зиск?

Мені було таки зле. Серце краялося, я надто втомилася для зйомок, та оскільки я була вже біля гримерки, то увійшла. Мені тут-таки сказали, що сьогодні ми повернемося в Округ 12: Кресида планувала зробити інтерв’ю зі мною та з Гейлом на тлі нашого зруйнованого міста.

— Якщо ви не проти, — мовила Кресида, вивчаючи моє обличчя.

— Я точно не проти, — сказала я і підвелася.

Стоячи непорушно, немов манекен, я чекала, поки підготовча команда одягне мене, зачеше й підфарбує. Макіяж був зовсім не крикливий, а ледь помітний, тільки щоб приховати сині кола під невиспаними очима.

Богз провів мене до ангару, але ми не перекинулися й словом, тільки привіталися. Добре, що він не заговорив про мій непослух в Окрузі 8 — пластикова маска на його обличчі не надихала мене на розмови.

В останню мить я пригадала свою обіцянку матері й попросила переказати їй, що мені треба відлетіти ненадовго з Округу 13, наголошуючи, що поїздка моя абсолютно безпечна. Ми піднялися на борт для короткого польоту в Округ 12, і мені вказали на місце за столом, де вже сиділи Плутарх, Гейл і Кресида. Вони уважно вивчали карту. Плутарх не міг приховати вдоволення, показуючи мені, якого ефекту ми домоглися в округах за допомогою перших агіток. Рух опору, який тільки-тільки набирав обертів у кількох округах, переріс у потужну хвилю повстань. На наш бік повністю перейшли Округи 3 і 11 — останній був особливо важливий, оскільки саме він постачав Капітолій харчами, — а ще кілька округів підтримали нас частково...

— Це вселяє надію, — мовив Плутарх. — Сьогодні ввечері Фульвія представить перші ролики серії «Ми пам’ятаємо», ми зможемо звернутися до кожного округу особисто, нагадати людям про їхніх мертвих трибутів. Фіней чудово впорався з роллю ведучого.

— Важко йому, либонь, знов і знов бачити смерть трибутів, — сказала Кресида. — Багатьох із них він знав особисто.

— Ось чому ми домагаємося таких результатів, — мовив Плутарх. — Бо все йде від щирого серця. Ви всі добре працюєте, Коїн неймовірно задоволена.

Виходить, Гейл їм не сказав, що я прикидаюся, ніби не бачила Піти, а головне, страшенно злощуся через те, що від мене все приховують. Запізно він прокинувся — я вже не зможу цього пробачити. Та це вже не має значення: Гейл теж до мене не говорить.

Тільки як ми приземлилися на Леваді, я звернула увагу на відсутність Геймітча. Коли я запитала в Плутарха, чому його немає, той лише похитав головою і мовив:

— Він не може на це дивитися.

— Геймітч? Не може? Швидше повірю в те, що він вирішив таким чином влаштувати собі вихідний, — мовила я.

— Дослівно він сказав «Я не можу дивитися на це без пляшки», — відповів Плутарх.

Я закотила очі. Ну скільки вже можна? Знову ця пиятика, ця слабкість — може він дивитися, не може... Однак за п’ять хвилин після приземлення в Окрузі 12 я б сама не відмовилася від пляшки. Я гадала, що вже змирилася зі знищенням Округу 12, — я чула про це від Гейла, бачила все на власні очі з висоти пташиного польоту, навіть блукала серед попелу руїн. Тоді чому я знову відчуваю гострий біль? Невже причина в тому, що я була задалеко й не бачила, як знищили мій світ? А може, виною всьому вираз Гейлового обличчя, ця жорстокість і жага помсти?

Кресида розпорядилася почати з нашої колишньої хати. Коли я запитала, що мені робити, вона мовила:

— Що хочеш.

Отож я просто стояла посеред кухні, й мені не хотілося нічого: я просто втупилася в небо — єдиний дах, що залишився над головою. Мене захлиснули спогади... За кілька хвилин Кресида мовила:

— Добре, Катніс. Рухаємося далі.

Гейл самим мовчанням не відбувся: ми зайшли до його домівки, і він кілька хвилин мовчав, та коли відкопав із попелу згадку про своє колишнє життя — покручену металеву коцюбу, Кресида почала розпитувати його про сім’ю, роботу, життя на Скибі. Вона змусила його згадати ніч бомбардування і попросила відтворити події. Почавши з домівки, далі ми вирушили на Леваду і крізь ліси до озера. Я почувалася затисненою між знімальною групою і охоронцями, вони заважали мені спілкуватися з моїм улюбленим лісом. Це моє приватне священне місце, осквернене Капітолієм. Здолавши паркан, ми рушили поміж обвугленими пеньками, і все одно натикалися на гниючі трупи. Невже все це аж так потрібно знімати й показувати?

Поки ми дійшли до озера, Гейл став геть мовчазним. Усі промокли від поту — особливо Кастор і Полідевк під вагою свого обладнання, — і Кресида оголосила перерву. Я зачерпнула з озера жменьку води. Як мені хотілося роздягнутися догола й пірнути, так щоб мене ніхто не бачив! Я мовчки рушила навколо озера. Дійшовши до бетонного будиночка, я зупинилася на порозі й побачила Гейла — він підпер покручену коцюбу до стіни неподалік вогнища. На мить я уявила собі самотнього незнайомця, який колись у майбутньому блукатиме лісами і знайде цей маленький притулок із купкою нарубаних дров, вогнищем і коцюбою. Цікаво, як це буде?.. Гейл розвернувся, і наші погляди зустрілися; я знала, про що він думає: про нашу останню зустріч тут. Коли ми обговорювали, чи варто втікати. Якби ми тоді наважилися, то чи існував би ще Округ 12? Гадаю, що так. Але Капітолій і надалі б контролював увесь Панем.

Ми сіли в тіні крислатого дерева, передаючи по колу бутерброди з сиром. Я навмисне примостилася подалі від гурту, поруч із Полідевком, щоб не брати участі в розмові, хоча ні в кого й не було охоти розмовляти. Останнім часом тут стало тихо, і в ліс повернулися пташки. Підштовхнувши Полідевка ліктем, я тицьнула в невеличку