Читати книгу - "Мерзенна сила"

варто було, звісно, розраховувати, що його отак відразу допустять до якогось «внутрішнього кола» чи що там відповідало у Белбері бретонській групі «прогресистів». Утім, Марк плекав надію, що йому не доведеться надто довго марнувати час на таких-от засіданнях всіляких ефемерних рад. Говорили того ранку в основному про роботи, що вже розпочалися в Еджстоу. Виглядало на те, що HIKE допіру здобув якусь чергову перемогу на «антибюрократичному фронті», яка давала інститутові право знести ту невеличку норманську церкву, що стояла при дорозі.

— Певна річ, ми й тут зіткнулися з уже звичними запереченнями, — сказав Візер. Марк не надто цікавився архітектурою і бував за рікою зовсім не так часто, як його дружина, тож слухав упіввуха. Тільки наприкінці засідання головуючий оголосив справді важливу, просто-таки приголомшливу новину, хоч, на його думку, всі присутні вже й так давно про це знали («І чому вони завжди говорять одне й те ж?» — подумалося Маркові). Втім, Візер усе одно вважав своїм обов’язком повідомити надзвичайно прикру звістку про те, що вночі було вбито пана Вільяма Гінджеста. Наскільки Марк зрозумів із Візерової плутаної і розпливчастої розповіді, Біла-«Віхолу» знайшли близько четвертої ранку біля його машини, що стояла на Поттерслейн; він був мертвий уже кілька годин, а на голові у нього виявили чимало слідів від ударів невідомим тупим предметом. Далі Візер припустив, що, можливо, хоч слабенькою розрадою для присутніх послужить те, що інститутська поліція прибула на місце злочину ще перед п’ятою, і ні місцева влада, ні Скотленд-Ярд не мають жодних заперечень проти якнайтіснішої співпраці з метою чимшвидшого розкриття цього жахливого злодіяння. Заступник директора вважав, що за сприятливіших обставин було б вельми доречно висловити вдячність панні Гардкасл, ба навіть привітати її — адже, на його думку, налагодження таких тісних стосунків між інститутською поліцією і державними органами було чи не єдиним світлим променем в усій цій сумній історії, а також добрим знаком на майбутнє. За столом пролунали приглушені, тихі оплески. Потому Візер знову заговорив про загиблого. Всі, звісно, дуже шкодують, що пан Гінджест вирішив покинути HIKE, хоч і з великою повагою ставляться до мотивів, які спонукали його до такого кроку; всі вважають, що офіційне припинення співпраці жодною мірою не вплинуло б на ті теплі, сердечні стосунки, що існували між покійним і майже всіма — чи, радше, навіть усіма без винятку — його колишніми колегами по інституту. Перефразовуючи Рейлі, можна сказати, що некролог був саме тим інструментом, на якому заступник директора завдяки своїм природженим здібностям міг грати скільки завгодно, — тож він і справді дав собі волю. На завершення Візер запропонував усім підвестися і вшанувати пам’ять Вільяма Гінджеста хвилиною мовчання.

Всі підвелися і довжелезну, сливе безконечну хвилину стояли мовчки, прислухаючись до химерних порипувань та віддихів, якими раптом сповнилася лунка тиша, а за байдужою машкарою облич то тут, то там скрадалися несміливі й украй недоречні думки, десь так, як скрадаються птахи й миші лісовою галявиною після того, як із неї заберуться нарешті галасливі відпочивальники. Кожен подумки запевняв самого себе, що він-то, принаймні, зовсім не злякався і про смерть навіть не думає…

А тоді всі нараз заворушилися й зашуміли; засідання вченої ради закінчилося.

5

Зранку Джейн було значно веселіше давати собі раду з різною домашньою рутиною — адже пані Дімбл одразу заходилася їй допомагати. Марк також майже ніколи не сидів склавши руки, але часто-густо вважав — хоч і рідко казав уголос, — що «може бути й так», що Джейн придумує собі надто багато зайвої роботи, а чоловіки спроможні давати лад хатньому господарству, не зчиняючи й десятої частини того рейваху, який здіймають при цьому жінки. Саме через це Джейн із Марком найчастіше й сварилися. Натомість пані Дімбл чи не на все дивилася її очима. Ранок видався сонячний, і коли вони сіли за кухонний стіл снідати, на душі у Джейн теж було вже по-справжньому сонячно. Вночі їй прийшла до голови вельми заспокійлива думка: можливо, ті химерні сни припиняться вже через те, що вона бачилася з панною Айронвуд і «виговорилася». Отже, з цим покінчено, а тепер час подумати і про нову Маркову роботу та пов’язані з нею чудові перспективи. Перед очима у Джейн відразу замиготіли яскраві картинки — одна краща за іншу.

Пані Дімбл кортіло дізнатися, що Джейн робила в Сент-Ен і коли знову туди збирається, та на перше питання Джейн відповіла доволі ухильно, а гостя було надто добре вихована, щоб наполягати. Що ж до другого питання, то Джейн сподівалася, що їй не доведеться знову турбувати панну Айронвуд, бо й сни, цілком можливо, більше її не турбуватимуть. Словом, усе це дурниці, і вона, мабуть, надто тими снами переймалася, але тепер уже все гаразд. Так говорячи, Джейн поглянула на годинник і здивувалася: а куди ж це, властиво, поділася пані Меґз?

— Боюсь, пані Меґз більше у вас не працюватиме, — мовила пані Дімбл. — Хіба я не казала вам, що в неї також забрали будинок? Мені здавалося, само собою зрозуміло, що вона не зможе й далі до вас приходити. Бачите, в Еджстоу їй тепер ніде жити.

— От лихо! — сказала Джейн, а тоді, думаючи про щось інше, трохи неуважно додала: — І що ж вона робитиме, ви не знаєте?

— Перебралася до Сент-Ен.

— У неї там друзі?

— Вона житиме в маєтку — там, де й ми з Сесілом.

— Тобто знайшла там роботу?

— Можна сказати й так.

З дому вони вийшли біля одинадцятої. Виявилося, що пані Дімбл збирається до Сент-Ен, але має спочатку поснідати разом із чоловіком у Нортумберленді. Джейн хотіла трішки пройтися по крамницях, тож, дійшовши до кінця Маркет-стріт, вони з пані Дімбл розпрощалися. А ще через кілька хвилин Джейн зустріла Кері.

— Ви вже чули новину, пані Стадок? — одразу поцікавився проректор. У присутності Джейн він зазвичай напускав на себе поважний вигляд, а в голосі у нього з’являлися довірливі нотки, проте того ранку це впадало у вічі ще сильніше, ніж завжди.

— Ні,