Читати книгу - "Пес на ім'я Мані"

що спізнилися, і великі прибутки оминули нас стороною. Нині найвигідніше прикупити ще акцій, як казав тато Моніки. Можемо виходити з того, що курси за найближчі три-п’ять років не лише повернуться до попереднього рівня, але й зростуть на 20–30 %. Тоді наші вкладені 10 000 Ђ коштуватимуть від 12 000 до 13 000 Ђ. Якби ж ми змогли зараз інвестувати ще 10 000 Ђ, то за цей же самий час заробили б на нових інвестиціях 50–60 %. Оці наступні 10 000 Ђ виросли б до 15 000—16 000 Ђ.

— Бо ми купували би акції за ціною, що нижче вартості, — повторила татові слова Моніка.

— Що означає «нижче вартості»? — запитала я.

— А те, — пояснила пані Козир, — що сьогодні ми могли би купити акції за менші гроші, ніж вони насправді коштують. За короткий час неодмінно знову знайдеться хтось, готовий заплатити за них їхню реальну ціну. А ми ухопили би ласий шматок прибутку…

Марсель заметушився, він не хотів сидіти на місці, прагнув діяти.

— Треба поквапитися і прикупити акцій, доки вони дешеві. Погляньмо, чи під силу нам зібрати ще по 2500 Ђ. Я, скажімо, маю гроші. А як у вас?

Ми всі добре заробляли. Моніці знову надарували купу грошенят. Для пані Козир гроші не проблема. Я також мала щось на рахунку, але недостатньо. Мені бракувало 1370 Ђ. Витрясати гроші з касеток я не квапилася, але й щоб через мене постраждали інші, теж не хотіла. Мені спало на думку, що мої дідусь з бабусею відкрили для мене ощадну книжку, на яку регулярно відкладали гроші на мій посаг. Там уже наскладалося 3000 або 3500 Ђ.

Своїми роздумами я поділилася з друзями. Ми вирішили зібратися завтра на надзвичайне засідання. До того часу я мала порозмовляти з дідусем та бабусею і пояснити їм, що ощадна книжка — не найкращий спосіб зберігати гроші. Пан Ґольдштерн називав ощадні книжки «машинами для знищення грошей».

Я вийшла з відьомської оселі пані Козир. На мене чекали мої собаки.

Але після вечері я мала вільний час, тож вирушила в гості до дідуся з бабусею. Мене пригостили смачним печивом та какао за спеціальним бабусиним рецептом. Ніхто в усьому світі не вмів готувати такого какао!

Я була певна, що дідусь з бабусею відразу збагнуть переваги моменту і погодяться на купівлю акцій, однак мене чекало велике розчарування.

Батьки вже багато розповіли про мої фінансові успіхи, тому я відразу вирішила перейти до справи. Ласуючи печивом, я розповідала про наш інвестиційний клуб. При собі я мала нотатника, укладеного для нас пані Козир. Таким чином мені було легше пояснити, чим ми займаємося. Я й про діяльність обох обраних нами фондів зуміла вичерпно поінформувати, бо ми ретельно занотовували усі курси акцій.

Дідусь вжахнувся:

— Кіро, дитинко, це страшенно небезпечно! Ти ж поставила під загрозу всі свої гроші!

Я спробувала викласти йому все, чого навчилася: що втратити гроші можу лише тоді, якщо продаватиму акції на момент обвалу курсу; що курси завжди відновлюють зростання; що існує «біржове літо» і «біржова зима»; що на біржі переважає тенденція до зростання, а не падіння курсу акцій; що у минулому вже не раз траплялися численні кризи, до того ж дуже серйозні, однак курси акцій неодмінно зростали знову.

Ніщо з переліченого не змогло переконати мого дідуся. Ще й бабуся стала на його бік.

— Кіро, найважливіше — це надійність. Знаєш, скільки ми набачилися за своє життя людей, котрі втратили все, довірившись шахраям?

— Але ж не можна робити таких порівнянь, бабусю! — палко заперечила я. — У фондах розпоряджаються мільярдами. Ніхто не може накивати п’ятами з грошима. Фонди контролюють банки і держава…

— Акції — річ сумнівна, — дідусь мене навіть не слухав. — Не лізь у цю справу!

— Та ви анічогісінько не тямите! — вихопилося мені. — Як можна бути такими сліпцями! Хоч подивіться на документацію, перш ніж судити. Акції не можуть бути небезпечними тільки тому, що ви нічого про них не знаєте.

Бабуся застережливо піднесла угору пальця.

— Дітям треба вчитися не пащекувати до старших. Ми маємо більше життєвого досвіду.

— Треба бути скромнішими, — додав дідусь. — Краще синиця в кулаку, ніж журавель у небі.

Я ладна була зарепетувати на все горло від безсилля. Пригнічена до краю, я почимчикувала додому.

Я не зуміла нічого довести. Годі було й думати роздобути в дідуся з бабусею грошей для нашого інвестиційного клубу.

Мало того, вони ще й намагались переконати мене відмовитися від такого вкладення грошей.

Я не знала, що робити далі.

Та й зерно сумніву вони, правду кажучи, посіяли в моїй душі.

Повернувшись додому, я зателефонувала панові Ґольдштернові. У нього, на щастя, відразу знайшовся час для мене.

Я розповіла йому про падіння курсу наших акцій і про аргументи дідуся з бабусею.

Моя розповідь розважила старого пана.

— Ти повинна поблажливо ставитися до стареньких, вони бажають тобі лише добра, прагнуть уберегти від банкрутства. А роблять це так, як уміють…

— Але ж це безглуздя! Вони навіть не слухали мене!

— Очевидно, за своє довге життя, вони мали якийсь негативний досвід, тож тепер прагнуть захистити себе і тебе. Таку поведінку можна зрозуміти. Але тепер поговорімо серйозно. Ти повинна бути вдячною дідусеві й бабусі за те, що своєю відмовою, вони, можливо, вберегли тебе від помилки.

— Якої помилки?

— Я не вважаю добрим помислом вкладати сьогодні в акції аж 10 000 Ђ, вистачить і 5000 Ђ.

— Чому? Ми змогли би заробити більше, вклавши зараз велику додаткову суму…

— А якщо курс і надалі падатиме? — терпляче пояснював пан Ґольдштерн. — У такому випадку було би ліпше інвестувати не так багато. Окрім того, було б непогано мати запас грошей, аби при потребі інвестувати ще раз.

— Ми ж не знаємо, чи курси і надалі падатимуть, — наполягала я.

— У тому й річ, що не знаємо. Ніхто цього не знає… Усі експерти, які намагалися спрогнозувати майбутню ситуацію, неодмінно зазнавали фіаско. Часто трапляється зовсім не так, як ми очікуємо. Саме тому треба завжди мати готівковий резерв. Ніколи не можна усю свою «курочку» інвестувати в акції чи акціонерні фонди.

— А я вважала акціонерні фонди найнадійнішим інвестуванням… — пробурмотіла я з сумнівом у голосі.

— Звичайно, вони надійні, надто коли тебе не підтискає час. Навіть якщо курси тимчасово впадуть, мине час, і вони знову піднімуться. Але заради власної фінансової безпеки необхідно інвестувати частину грошей в абсолютно надійну справу.

— Так і скажіть — заведи собі ощадну книжку! — несподівано вихопилось у мене з уст.

— Ні, ти ж знаєш мою думку про ощадні книжки. Банки мають набагато привабливіші пропозиції. Ти можеш, наприклад, придбати «гроші на щодень», одержати відсотки, залежно від ситуації на ринку. На сьогодні це приблизно 3,5 %, але ці гроші доступні тобі будь-якої миті.

— 3,5 %? Не вражає! Так я ніколи не розбагатію!

Пан Ґольдштерн щиро засміявся.

— Маєш рацію, у такий спосіб не розбагатієш і навіть капітал не примножиш, бо інфляція зжере твої відсотки з кісточками…

— Що таке інфляція?

— Знецінення грошей. Скажімо, сьогодні ти купуєш булочку за 25 центів, а за рік вона, наприклад, вже коштуватиме 50 центів, тобто за свої 25 центів одержиш тільки половину булочки. Твої гроші знецінилися наполовину, ось це й називається інфляцією.

— А звідки мені знати, наскільки високою є інфляція, яка з’їдає мої гроші?

— На сьогодні вона становить приблизно 3 %. Якщо захочеш точно вирахувати відсоток, я запропоную тобі дуже