Читати книгу - "Сліди на тротуарі"

— Ви й досі не відповіли на моє запитання, розкажіть про вчорашню вашу зустріч. О котрій годині Сергій Іванович Коростильов прийшов до вас?

Вахтер ніяк не міг заспокоїтися, і розповідь його була плутана. Він почав здалеку, згадав аж ті дні, коли дружина вперше привела у їхню квартиру Сергія Івановича. Перескакував з минулого в сучасне і знову ніби мимохіть повертався до минулого. Гриненко слухав його дуже уважно.

— Отже, вони визнають, що вчора, у неділю, Сергій Коростильов був у їхній квартирі?

— Так точно, товаришу підполковник. Чоловік двірнички теж признався, а потім і вона підтвердила його слова.

— І в неї валянки Коростильова?

— Валянки і в'язана сумочка, у якій він ніс їх на базар. Сумочку я потім побачив у кутку біля печі. Хазяйка квартири Коростильова підтверджує, що це та сама…

— Ви обох затримали?

— Так точно.

— Добре. Дуже добре, товаришу Гриненко. Виходить, ви вийшли на слід?

— Без сумніву — вийшов. Неясно одне — з якою метою вони його вбили?

— Так, це загадка. Мотиви вбивства серйозні, не може бути, щоб тут мала місце якась випадковість. Пам'ятаєте, ми зразу ж відкинули такий мотив, як пограбування. Гроші, перстень, одяг — на них ніхто не зазіхнув. Але, може, це лише маскування? Що як у Сергія Коростильова була при собі сума значно більша? Нам треба знати мотиви вбивства — це головне.

Бородін подзвонив у лабораторію, йому повідомили, що знімки, зроблені на тому місці, де знайдено труп, скоро будуть готові.

— Знімки слідів, залишених автомашиною, а також сліди над урвищем, припорошені снігом, збільшіть у два-три рази, — попросив Бородін.

Підполковник виходив з того, що одна людина не могла справитися з трупом — винести його з машини і потім скинути в провалля. Та й навряд, щоб у поєдинку один на один з таким фізично міцним чоловіком, яким був Сергій Коростильов, його супротивник переміг, залишившись сам неушкодженим. Кров на руці двірнички свідчила, що й вона брала участь у вбивстві. Тепер, замовляючи збільшені знімки, він сподівався побачити на них сліди кількох людей.

І не помилився. На знімках Бородін чітко розпізнав сліди в кліточку, що залишилися на краю обриву і на тротуарі, а вони могли належати тільки жінці. Виразно видно було відбитки гумових бот.

Гриненко запропонував:

— Треба просити санкції прокурора на арешт. Тоді вона скоріше заговорить…

Підполковник Бородін не заперечував. Він тільки сказав, що з цим вони встигнуть.

— Дивіться, ведіть слідство без упереджень. Факти — вперта річ. Та інколи буває, що вони нас підводять.

… Двірничка, звичайно, не знала, що її чоловік перебуває теж у цьому будинку і дає свідчення. Просила, щоб йому повідомили, куди вона потрапила, божилася, що нічого поганого не зробила і за вчинки Коростильова відповідати не може.

Бородін перезирнувся з Гриненком: «вчинки». Отже, вона і зараз повторює те, з чого почала. А про смерть Коростильова ні слова…

До кабінету ввійшов молодий лейтенант.

— Ваш наказ виконано, товаришу підполковник, — звернувся він до Бородіна, який сидів біля вікна і не втручався в розмову Гриненка з двірничкою.

— Давайте сюди, — наказав підполковник.

У кімнату принесли пакунок. Розгорнули його. Тут були жіночі босоніжки, пара старих хромових чобіт, туфлі з потертими носками і каблуками, високі боти.

— Пізнаєте взуття? — звернувся Гриненко до двірнички.

Витираючи червоні очі, жінка подивилася на розкладені на столі речі.

— Мої… Пізнаю.

— І боти ваші?

— І боти мої, синочку.

— Пригадайте, коли востаннє ви ходили в цих ботах?

— Я завжди в них ходила. Як дощі пішли, так і купила боти.

— А вчора? У чому ви були, коли до вас прийшов Сергій Коростильов?

— Учора? Сніг чистити у туфлях не підеш. У ботах була…

Поки Гриненко допитував, боти двірнички теж відправили в лабораторію. Ще через півгодини Бородіну подали свіжий фотознімок.

Порівняли — і Гриненко ще суворіше почав дивитися на жінку, яка сиділа перед ним. Він уже не сумнівався, що перед ним співучасниця вбивства Сергія Коростильова. Відбиток на снігу і відбиток каблука бота формою і розміром були однакові.

З прокурорами у оперативних працівників інколи бувають «непорозуміння». Одержати санкцію на арешт не так просто. Можна бути внутрішньо переконаним і не помилятися, що перед тобою злочинець, але прокуророві цього мало. Прокурор підпише ордер на арешт лише при умові, що провина доведена незаперечними фактами.

Гриненкові здавалося, що арешт подружжя, запідозрюваного у вбивстві, справа вирішена. Він ось уже більше двох годин добивається від двірнички признань про її взаємовідносини з Сергієм Коростильовим. Та нічого не виходить.

Нарешті Гриненко вирішує пустити в хід свої «козирі».

— Ви твердите, що Коростильов був у вас вчора приблизно до дванадцятої години дня, а потім пішов. Куди пішов, що мав при собі — ви не знаєте? Так от, я допоможу вам, — і, пильно стежачи, яке враження справлять на двірничку його слова, Гриненко сказав їй: — Учора після того, як Коростильов вийшов із своєї квартири і пішов на Володарську, — він зник. А сьогодні вранці Сергія Коростильова знайдено в засніженому урвищі мертвим. Чуєте? Сергій Коростильов загинув, його вбито…

Двірничка божевільними очима дивилася на Гриненка. На її обличчі виступили краплини поту.

Вони обмінялися думками. В кабінеті Бородіна запанувала мовчанка. Важко було відразу згодитися з Бородіним. А він двічі повторив: «Не вірю… Не можу повірити!»

Підполковник Бородін не вірив, що жінка, яку допитували в його присутності, і є вбивця Сергія Коростильова. Проти неї були досить серйозні речові