Читати книгу - "Замок у Карпатах, Жюль Верн"

Коли його підняли, він повторяв лише:

— Закохана… хочу вмерти!

Граф збожеволів.

Ніхто не був би довідався про те, що діялося останньої ночі в старому замку, якби не припадкове відкриття.

Орфанік чекав чотири дні в Бистриці на князя, але князь не приходив, а Орфанік переконався, що він впав, певно, жертвою вибуху. Тоді наш учений, цікавий, що сталося, пішов до села Версту, а відтак до звалищ замку.

Тут зловили його жандарми на приказ Грицька й повели до міста перед суд. Сумний кінець князя Горца не зробив, як здавалося, ніякого враження на тім ученім самолюбі, що крім своєї науки нічим не зворушувався.

Насамперед на питання Грицька він зізнав, що Стілля померла вже давно — й її похоронили на цвинтарі Кампо Санто Нуово в Неаполі.

Ця відповідь нічого не вияснювала, бо коли Стілля померла, то як міг граф Телєк чути її голос у корчмі Йоська й в підземеллі?… Як міг бачити її живу на терасі… ну й вкінці на сцені в вежі?…

Для вияснення того всього подаємо таке.

В нашому оповіданні ви читали вже про те, яке страшне враження зробила на князя Горца вістка, що Стілля хоче покинути театр, виходячи заміж за графа Телєка. Її чудовий голос був усім для нього і він мав би не чути його вже ніколи!… Тому Орфанік запропонував йому, що схопить на фонограф усі найгарніші пісні з репертуару Стіллі…

Князь радо згодився на це й вони примістили фонограф у ложі. Орфанік уладив усе так добре, що фонограф віддавав спів Стіллі гарно й природно і то з таким чуттям, наче б це була жива Стілля. Він схопив на фонограф усі співи і пісні, що їх Стілля співала на всіх концертах і виставах останнього місяця в Неаполі. Між іншим чарівну мелодію мистця Стефано й кінцеву арію опери Орлянда, аж до того місця, де спів Стіллі урвався, а вона впала мертва на сцені.

З тим фонографом поїхав князь до свого замку в Карпатах і тут кожного вечора слухав у великій залі на вежі співу артистки. Він не лише чув її, але й бачив, а як це могло бути, зараз пояснимо.

Ми пам’ятаємо, що князь мав дуже добрий портрет співачки в ролі Анджеліки Орляндо. Цей портрет уставляв Орфанік перед дзеркалом так, що через відповідне освітлення відбивалася Стілля на сцені, мов жива.

Тої штучки вжив він і того вечора, коли графові здавалося, що Стілля стоїть на терасі, а так само й уночі у великій залі на вежі, де граф захоплювався її співом.

Усе це оповів Орфанік у суді вриваними реченнями й таким байдужим тоном, мовби ті всі його винаходи були ще нічим супроти того, що він хоче зробити в майбутньому.

Оповівши це все, він вияснив слухачам також і те, чому князь шукав смерті під звалищами свого замку. Потім, як куля Грицька розбила скриньку, що її князь нісТіід пахою, життя для князя не мало вже ніякої вартості, бо в тій скринці був фонограф, а в ньому записаний останній спів Стіллі. Князь хотів його чути ще раз у вежі й тому так пізно опустив замок.

Князя Рудольфа похоронили на цвинтарі у Версті з усіма почестями, які належалися нащадкові старого, славного роду. Щодо графа Телєка, то Грицько відвіз його до замку в Крайовій і там щиро ним заопікувався. Орфанік відступив йому дуже радо фонограф, де були схоплені інші співи Стіллі. Молодий граф слухав їх у свойому замку й видно було, що його душа старається воскреснути в споминах незабутньої минувшини.

За якийсь час граф справді видужав і оповів про це все, що пережив останньої ночі в замку в Карпатах.

Додаймо ще, що весілля гарної Марійки з лісничим відбулося так, як було сказане, тиждень по катастрофі. По вінчанню в церкві в Вулькані молодята вернулися до Версту й щасливо замешкали в хаті війта Кольца.

Не вірячи в пояснення Орфаніка, гарна Марійка довго ще не могла повірити в те, щоб у старому замку не було духів, а Микола мусів довго переконувати її. Так само Йосько ще не раз мусів вияснювати людям, щоб не боялися його корчми й заходили туди. Та проминуло багато літ, поки мешканці Версту визбулися своїх пересудів.

Доктор Патак почав знову повторювати кожному стрічному:

— А що?… Я не казав, що в замку нема ніяких духів?… Я завсіди так казав…

Але ніхто не хотів його слухати, бо чванькуватість доктора переходила вже всякі межі.

Хто там міг знати, що було правдою? Учитель оповідав далі у своїй школі заліські легенди. І ще довгі літа буде молоде покоління Версту вірити, що духи навідують звалища старого замку в Карпатах…