Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 Ось він - найчутливіший удар.  Навіть не ляпас, а немов у сонячне сплетіння до задишки і їдкого болю в ребрах.  І я зобов'язана його винести, не зламатися і гідно відповісти, але, звичайно ж, не ударом ... у мене на Машу не те що рука не піднімалася, а й голос не підвищувався, і не тільки тому, що не почує ... вона б відчула і дуже  чуйно ставилася до будь-яких змін у моєму настрої.  Якщо я засмучувалася, вона сприймала це дуже болісно саме на свій рахунок.

 Я взяла Марійку за руку і повела за собою в коридор, присіла навпочіпки так, щоб бути з нею на рівні очей.  Щоб їй не довелося дивитися на мене знизу вгору.  Так, я могла б відкласти цю розмову подалі і відмахнутися від неї, а можливо, і збрехати, але Марійка не заслужила моєї брехні, нам вистачає інших психологічних проблем, з якими ми справляємося щодня.

 - Так, це твій тато і він ... він не поганий.  Просто так вийшло, що ми з ним більше не разом.

 Дивиться уважно, як я рухаю губами, потім мені в очі.

 - Тоді чому ми тікаємо?

 Як же боляче відповідати на ці питання, так боляче, що я просто не можу спокійно зітхнути на повні груди.  Але я все ж зітхаю, намагаючись ковтати сльози і не показати дочці свій біль.  Але вона все сама відчуває, я знаю.

 - Тому що іноді у дорослих трапляються серйозні розбіжності.  І я не готова зараз продовжувати наші сварки.  Це завдає мені болю.

Марійка стиснула маленькі кулачки, і її очі блиснули гнівом.  Таким комічним для настільки маленької істоти.

 - Якщо він заподіює тобі біль, то він поганий.  І я його ненавиджу.

 Ні, ніяка частина мене цим словам не зраділа.  Я найбільше на світі хотіла, щоб у Марійки був батько, навіть не дивлячись на нашу ненависть один до одного.  Вона не повинна знаходитися між двох вогнів.  Жодна дитина не повинна - ​​це рве душу.  Я пам'ятаю, як розлучалася тітка Соня, і Таня тікала з дому і ненавиділа їх обох за те, що тягнуть її як річ, яку не можуть поділити.

 Кожен у свій бік.  Але ж дитина любить обох.  Це все одно, що у матері запитувати: кого вона більше любить - старшого або молодшого ... Хоча матері теж різними бувають.

 А я все ж зібрала б свою ненависть і стиснула її в кулаці до тріщин і кришива, не дозволяла б їй ламати психіку і життя моєї дитини.  Я б дозволила Єгору спілкуватися і любити свою дочку ... Я б навіть дуже цього хотіла.  І весь жах того, що відбувається, був в іншому - Єгору було плювати на Машу.  Він навіть жодного разу про неї не запитав, і я впевнена, він і думати про неї забув.  Його хвилювала лише уявна зрада, якої насправді не існувало.  А дитина ... дитина була потрібна і улюдлена, поки я не перетворилася на тварину, що не заслуговує прощення, на тварюку, негідну носити прізвище Шумакова і не має право навіть на виправдання.

 - Коли люди сваряться, то майже завжди в сварці винні обидва.

 Мені важко давалися ці слова.  Я не знала, у чому саме моя вина і чим я заслужила на таку люту недовіру і ненависть Єгора ... Я могла б йому все пояснити, якби він захотів мене вислухати.  Але йому була не потрібна моя правда, він вважав за краще свою власну.  Колись я читала книгу «Кільце Борджіа», і головна героїня, гонима головним героєм, вимовила неймовірно правильну річ: «Підозрює в зраді той, хто сам здатний на велику зраду».  У мене ж у житті був єдиний чоловік - Єгор Шумаков.  Перший ... і швидше за все, останній.  Я, як і моя рідна матуся, не уявляла собі, що Марійку виховуватиме чужий чоловік, як і не уявляла, що до мене торкаються чиїсь руки, крім рук Єгора.  Я була створена любити і належати тільки одному чоловікові, і немає значення, що він покидьок ... Моє серце це прекрасно усвідомлювало, але воно занадто повне ним.  Нехай навіть однієї тугою, болем і ненавистю, але вони належали тільки йому, і місця для інших там не було ... а віддати тіло без серця я не вміла.  Може, це і неправильно, і ми б з Марійкою жили б набагато краще, якби я вийшла повторно заміж.  Таня часто говорила мені, що я могла б знайти хорошого чоловіка і пов'язати з ним своє життя, і він би полюбив Машу, як рідну.Та й на роботі до мене намагалися залицятися  співробітники і партнери ... Але після Шумакова я померла, як жінка.  Для мене мала значення тільки Марійка ... До тієї секунди, поки я не побачила нахабні і прокляті очі цього ненависного зрадника.

 - Чому він ніколи до мене не приходив?

 Її жести відривають від власних думок і змушують на секунду зірватися у прірву, не знаючи, що їй відповісти, поки не виривається само собою:

 - Тому що ... тому що він не знав, що ти існуєш.

 І все ж збрехала.  Це сталося помимо моєї волі.  Але я б не змогла їй сказати, що її батько зрікся її і не визнав своєю дитиною.  Така правда нікому не потрібна.  Правда, яка ранить у тисячі разів болючіше, ніж брехня, і залишить шрами на її маленькому сердечку.  І я вважаю, що люди, які, прикриваючись правдою, намагаються зробити вам боляче, насправді роблять так навмисне, у спробі піднестися над вами в момент вашого болю від їх жорстоких слів.  І вам нічого не залишається, як прийняти цей біль - адже це правда.  Тому, хто приніс свою «правдиву» звістку, нічого за це не буде, але він сповна може насолодитися тим, як топче вас у лайно, і може смакувати те, як хрустять ваші кістки під його молотом істини.  Особливо такими бувають «найщиріші і люблячі» друзі, які насправді ніякі не друзі, а безтактні і невиховані сволочі.

 І мені ні на секунду не стало соромно за свою брехню.  Соромно нехай буде її батькові, через якого я повинна брехати.

 - Ти йому не сказала?