Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

Спустившись до кухні, я зробила собі сандвіч з м’якенькою булочкою туди поклала яловичину, сир і салат. Поклавши сандвіч на тарілку, я понесла його до кімнати. Тримаючи в одній руці тарілку, іншою я узяла зі столика плеєр і навушники, і почала зручно вмощуватись на ліжко. Ввімкнувши музику, і перебуваючи у повному релаксі, я гарненько прицмокувала моїм кулінарним витвором.
   Трохи більше ніж три хвилини і сандвіча наче не було. Поставивши тарілку на тумбочку, я заплющила очі й насолоджувалась музикою. Але раптом, музики у навушниках не стало. Розплющивши очі, я побачила Лізу яка тримала мій плеєр, тримаючи палець на паузі.
   — Я не знала як привернути ще твою увагу, як тільки так. —  Показуючи на плеєр у руці, пояснила Ліза.
   — Це я вже зрозуміла. — Знімаючи навушники, сказала я.
   — Ну, що будемо робити? — Потираючи долоні спитала подружка.
   — Грати у хованки! — засміялась я.
   — Дуже смішно. — Буркнула Ліза.
   — Давай подивимось якесь кіно.
   — Давай. Яке?
   — Вибирай. — Показала я у бік полиці, де було купа дисків.
   Ліза зацікавлено підійшла до моєї колекції фільмів. Тримаючи палець на губах, вона дивилась то на нижню полицю, то на верхню, не знаючи на чому зупинити свій вибір.
   — До речі, я іду завтра у кіно з Марком. — Радісно поділилась новиною я.
   — Можливо, він нарешті тебе поцілує. — Вела далі вона. — У кінозалі буде темно, йому нарешті не буде заважати денне світло. І нарешті станеться диво під назвою поцілунок. — Засміялась вона на усю кімнату.
   — А чого ти така впевнена, що він мене ще не поцілував?!
   — Ти б розповіла мені цю новину, як тільки б побачила мене. — Впевнено сказала Ліза. — І довго ви ще з цим тягти будете?!
   — Коли прийде час, тоді це і станеться. Вибирай краще фільм. — Фиркнула я.
   «Коли прийде час» ­– скоріше б вже настав той час. Показуючи Лізі з цілковитою впевненістю, що це не так і важливо одразу цілуватись, я брехала не тільки їй – але і собі. Я просто сама не розуміла, чого це ніяк не станеться. І хотіла в першу чергу запевнити саму себе, що все гаразд і так повинно бути на першій стадії стосунків. Але водночас розуміла, що все це затяглось. Як би я сильно не хвилювалась, за справжній поцілунок, моє бажання це зробити набагато сильніше.
   — Не знаю який вибрати. У тебе їх занадто багато. — Скривила вона невдоволену гримасу. — Сама вибирай.
   — Добре. — Спокійно сказала я, встаючи й ідучи до полиці.
   Довго не гадаючи, я узяла фільм «Фальшиве весілля1».
   — Ну покажи що вибрала.
   — Ось. — Показуючи диск, сказала я.
   — Добре. Вмикай.
   Ввімкнувши кіно, я залізла на ліжко, вмостившись біля Лізи. Першу половину фільму, ми обмінювались коментарями стосовно побаченого на екрані, але згодом Ліза замовкла. Повернувшись у бік Лізи, я побачила, що вона у царстві сну. У мене руки чесались штурхнути її, але я втрималась, щоб цього не зробити. Тільки Ліза могла прийти до мене поспати.  Я дивилась на подругу і диву дивувалась, як так можна, але потім мою увагу знову привернув екран телевізору.
   Під кінець фільму, я хлюпала носом і мрійно зітхала. На мене завжди так діють романтичні картини. А Ліза навіть не ворухнулась за увесь цей час, і тут моєму надзвичайному терпінню урвався терпець.
   — Лізо! — штурхнула я її пальцем у бік. — Лізо! — голосніше сказала я.
   — Що? Що сталось? — підскочила вона на ліжку.
   — Ну, як тобі фільм? Цікавий? Напевне, що кольоровий? — засміялась я.
   Потягнувшись немов кошеня, Ліза сказала.
   — Не знущайся Софі. — Позіхнула вона.
   — Це я знущаюсь?!
———————————————
1 Фальшиве весілля, комедія за участю Мелисси Джоан Харт та Джозефа Лоуренса. Рік випуску 2009.
   — Розумієш Софіє, я дуже втомилась.
   — І від чого це цікаво?
   — Незадовго як прийти до тебе, я добряче попоїла. І це було величезне навантаження на мій шлунок. Така велика кількість їжі мене добряче виснажила. Тепер зрозуміло?! — на повному серйозно сказала вона.
   — Мені зрозуміло одне, так це те, що ти одна така на всій планеті. — не втримала я сміху.
   — Ну, Софіє, маю іти до дому. Дякую за пристановище.
   — От, от, я і кажу, ти одна така.
   Встаючи з ліжка, вона ще раз потяглась і додала.
   — Гарний був фільм. — Засміялась подруга.
   — Рада, що вгодила. — Саркастично відповіла я.
   — Бувай Софіє. Вдалого тобі походу до кіно. — Підморгнула вона. — Побачимось.
   — Бувай.
   Виходячи з кімнати, Ліза наспівувала якусь пісню і у своєму ж репертуарі зачинила мої двері. Точніше грюкнула ними, що вони аж захилитались.
   Розстеливши ліжко, та одягнувши піжаму, я хотіла було лягти спати, але задзвонив мобільний.
   — Алло. — Здивовано сказала я, не чекаючи дзвінка об одинадцятій годині.
   — Алло. — Сказав знайомий і такий рідний голос.
   — Марку?! Привіт.
   — Привіт Софіє. Я не пізно?
   — Ні. Звичайно що не пізно.
   — Чим займаєшся?
   — Збиралась лягати у ліжко. А ти?
   — Вибач, я краще завтра подзвоню. — Поспішив сказати він.
   — Ні! Ні! Ні! — хвилюючись, що він повісить слухавку, я майже закричала. — Усе гаразд, я дуже рада чути твій голос. — Зніяковіло додала я.
   — Я теж, радий чути тебе. — На мить він замовчав. — Тому і подзвонив.
   Я усміхнулась настільки, наскільки дозволяла анатомія щелепи.
   — Так чим ти все ж таки займався після обіднього купання під дощем?
   — Сидів у гарячий ванні.
   — Я теж. — Усміхнулась я в друге і на цей раз він явно це зрозумів.
   — Софіє, я хочу дещо спитати. Можна? — у його голосі чулась нерішучість.
   — Питай. — Кажучи це, я чомусь боялась його запитання.
   — А можна з нами завтра у кіно піде мій брат?
   — Брат? — цього я точно не чекала.
   — Не можна?
   — Чому ж не можна?! Звичайно бери. Я просто не знала, що у тебе є брат. — Промовила я. — Це твій рідний брат?
   — Так Софіє, рідний.
   — А чому ти мені не розповідав, що у тебе є брат?
   — Ти не запитувала. — Спокійно сказав Марк.
   — Так, але ти міг сам про нього згадати.
   — Ось і згадав.
   Чесно кажучи, його гострі відповіді мене трохи роздратували. Але опанувавши своє роздратування, я вела далі:
   — Гаразд Марку. А він старший чи молодший за тебе?
   — На два роки старший за мене. Звати Гаррі.
   — Зрозуміло.
   — Розумієш, я сказав на який фільм ми ідемо і він напросився піти з нами.
   — А якщо б не захотів піти з нами, я напевне навіть і не знала, б що у тебе є брат.
   — Не ображайся Софіє. — Спокійно сказав він.
   — Я не ображаюсь. Скажи хоч на який фільм ми ідемо?
   — На «Поцілунок на удачу». Нормальний вибір?
   — О так! Мені подобається це кіно!
   Це що жарт?! Це такий натяк, чи що?! Цікава логіка у хлопця. Можливо він так натякає на наш поцілунок? Може Ліза і права, треба брати усю ініціативу у свої руки? Ні! І ще раз ні! Він хлопець і це його місія. Надіюсь вона буде здійсненна.
   — Це радує.
   Що значить радує?! Я що примхлива, чи що?! Який би він не вибрав фільм на такій би я і пішла. Щось я зовсім зарилась у своїх дивних думках. Досить думок!
   — Гаразд, тоді до завтра.
   — Я щось не зрозумів?
   — Що саме?
   — Це все, що ти говориш на прощання?
   — А що саме я маю сказати?
   — Подумай гарненько. — Грайливо сказав він.
   Звичайно я здогадалась, що саме він хоче почути, але мені хотілось його подражнити.
   — Ну я навіть не знаю. — Видихнула я.
   — Тоді до завтра. Я кладу слухавку. — Сказав Марк, тим самим провокуючи мене на ті слова які він хоче почути.
   Я знала що він підхопив мою гру. Але слова самі хотіли злетіти з моїх вуст.
   — Я кохаю тебе.
   З другого боку слухавки почувся задоволений смішок.
   — І я тебе кохаю, але набагато сильніше.
   — Ні, це я тебе кохаю у сто разів більше.
   — Ні, я більше.
   Засміявшись, я сказала.
   — Ми нагадуємо тих, з кого завжди кепкують у фільмах. На зразок: Дівчина говорить — ти перший поклади слухавку. А хлопець їй відповідає — ні ти перша. Доки у когось з друзів не уривається терпець і він вішає слухавку замість головного героя.
   Марк розреготався.
   — Так, схожі. До завтра Софі. Я завтра зайду о сьомій.
   — До зустрічі. Я чекатиму.
   Поклавши слухавку, я зрозуміла, що одного сендвича було замало, тому вирішила навідатись знов до кухні, щоб крадькома чимось поласувати. Як що бабуся взнає, що я перехоплюю тільки сендвічи, то я буду вислуховувати нотацію про те як я неправильно харчуюсь. Тому я без зайвого галасу, пробиралась до кухні.
   Увімкнувши світло у кухні, мене чекала несподіванка. Дідусь і бабуся сиділи за столом і смакували тим за чим прийшла я.
   — От ви й попалися! — засміялась я.