Читати книгу - "Бікіні, Джеймс Паттерсон"

Я став читати текст під фотографією й розпізнав шведські слова, що означали «Перська затока» та «вогонь супротивника». Раптом до мене дійшло.

Переді мною був некролог.

Нільса Бйорна вже п'ятнадцять років, як не було на світі.

Я пішов у душ, підставив голову під струмені гарячої води й спробував зліпити все докупи. Може, то були двоє різних чоловіків з однаковим, хоча й незвичним іменем? Чи, може, хтось вселився в готель «Вейлі Прінсес», користуючись посвідченням на ім'я чоловіка, якого вже давно не було серед живих?

Якщо так, то чи не він викрав і, можливо, убив Кім Макденіелс?

Розділ 44

Анрі Бенуа прокинувся під м'якими білими простирадлами на елегантному ліжку з балдахіном у своєму номері в готелі «Айленд Брізис» на острові Ланаї.

Джулія тихенько сопіла, притиснувшись розпашілою щокою до його грудей. Крізь прозорі штори пробивалося пізнє ранкове світло, а за якихось п'ятдесят ярдів шумів неозорий Тихий океан.

Ця дівчина. Ця обстановка. Це неповторне світло. Та це ж мрія кінематографіста!

Він змахнув пальцями волосся з очей Джулії. Дівчина перебувала під дією полінезійського перцю кава-кава, а також щедрої дози валіуму, який він всипав їй у чашку. Вона міцно спала, але вже настав час будити її для зйомки крупним планом.

Анрі тихенько посіпав її за руку.

— Вставай, мавпочко, вставай!

Джулія насилу розплющила очі й спитала:

— Чарлі? Що таке? Мені вже пора на літак?

— Ще ні. Хочеш іще трохи поспати?

Джулія кивнула — і знову відключилася в нього на плечі.

Анрі тихцем вислизнув з ліжка й заходився поратися: увімкнув лампи, вставив у відеокамеру нову медіа-картку, поставив камеру на туалетний столик, що вивищувався над «знімальним майданчиком». Задоволений зробленим, він розв'язав на шторах шовкові шнурки, і важкі завіси впали додолу.

Джулія щось кволо промимрила на знак протесту, коли він перевернув її на живіт.

— Усе нормально, це я, Чарлі, — сказав він, прив'язуючи її ноги до задніх ніжок ліжка. При цьому він зав'язав мотузку витіюватим морським вузлом. Потім він прив'язав їй руки до переднього бильця, цього разу — екзотичним японським вузлом-ланцюжком, який мав прекрасно виглядати на відео.

Джулія судомно зітхнула — і знову провалилася в безодню сну.

Анрі підійшов до своєї дорожньої торби, понишпорив усередині й дістав звідти прозору пластикову маску, сині латексні рукавички, а також витягнув із піхов мисливський ніж.

Анрі сів на сплячу дівчину верхи, накрутив її коротке волосся на палець своєї лівої руки й на кілька дюймів підняв голову Джулії над подушкою.

— Ой, — вирвалося в неї, і вона розплющила очі. — Мені боляче, Чарлі.

— Вибач, я буду обережніший.

Він трохи почекав, а потім легко провів лезом по шиї Джулії, залишивши на ній тоненьку червону лінію.

Джулія тільки смикнулася, але, коли Анрі зробив другий надріз, її сон як вітром здуло. Вона крутнулася, вигнула шию — і побачила маску, ніж і кров. Охнувши з переляку, Джулія закричала:

— Чарлі! Що ти робиш!

«Творчий» настрій Анрі розлетівся на друзки. Його переповнювала побожна любов до цієї дівчини, а вона взяла й навмисне все зруйнувала.

— Заради Бога, Джуліє, поводься шляхетно.

Джулія набрала повні легені повітря й видала протяжний і страшний, як у фільмах жахів, зойк, більше схожий на скрегіт.

Вона не залишила Анрі вибору. І йому довелося завершувати справу не зовсім елегантним, зате найнадійнішим у даній ситуації способом. Анрі зімкнув руки на шиї Джулії.

Важко дихаючи, Анрі зліз із ліжка та, не втрачаючи часу, підійшов до камери.

Нахилившись до об'єктива, він сперся руками об коліна і вишкірився.

— Вийшло навіть краще, аніж я планував. Джулія порушила сценарій і завершила нашу тривалу зустріч із майстерністю справжнього таланту. Я від неї просто шаленію. Сподіваюся, усі задоволені?

Розділ 45

Коли Анрі виходив із душу, він почув, як у двері постукали. Невже хтось почув, як Джулія кричала?

— Це прибиральниця, — почувся голос.

— Ідіть геть! — скрикнув Анрі. — Хіба ви не бачили табличку на дверях «Не турбувати!».

Зав'язавши халат, він підійшов до засклених дверей у дальньому кінці кімнати, розчинив їх і вийшов на балкон.

Перед ним розкинувся прекрасний парк — справжнісінький райський сад. На деревах старанно виспівували пташки, на клумбах росли ананаси, до басейну бігли стежиною дітлахи, а готельний персонал розставляв шезлонги. За басейном виднівся яскраво-блакитний океан. Над ним піднімалося сонце, і його промені знаменували ще один прекрасний гавайський день.

Поліцейських сирен не чути. Людей у чорній уніформі не видно. Отже, йому нічого не загрожує і загрозливих хмар на обрії немає.

Усе було добре. Анрі узяв свій мобільний, викликав гелікоптер, а потім підійшов до ліжка й накрив тіло Джулії стьобаною ватною ковдрою. Він ретельно прибрав у кімнаті, увімкнув телевізор і став одягати на себе прикид Чарлі Ролінза. З телеекрана йому посміхнулося обличчя Рози Кастро, цієї гарненької дівчинки, а потім стали крутити продовження історії Кім Макденіелс. Новин не було, але пошук тривав.

Де ж Кім? Куди ж, куди вона поділася?

Анрі зібрав свої речі, іще раз перевірив, чи не забув чогось, і, задоволений оглядом, вдягнув сонцезахисні окуляри, натягнув на голову бейсболку й вийшов із номера, накинувши на плече свою велику торбу.

Ідучи до ліфта, він проминув візок прибиральниці й сказав огрядній чорношкірій жінці.

— Я — з номера чотири-дванадцять.

— Там уже можна прибирати? — спитала вона.

— Ні, наразі не треба. Через кілька годин, будь ласка. — І,