Читати книгу - "Квантовий воїн"

Сили еволюції прагнуть, аби ми відкрили для себе власну світлу тінь. Усесвіт заохочує удосконалюватися й ставати талановитими, досягати просвітлення й творити дива. Розкриваючи приховані можливості, ми не лише підживлюємо себе завдяки вдосконаленню, але й удосконалюємо й підживлюємо весь Усесвіт. Ці таланти, щойно прокинувшись у вас, виплітатимуть павутину, послуговуючись новими здібностями, і приноситимуть багатьом людям благословення, осяяння та дари. Наша внутрішня космічна свідомість вимагає, аби ми самовдосконалювалися й утілювали в життя свої приховані здібності.

Одна біблійна притча чудово ілюструє цю думку: «Бо Царство Господнє схоже на того чоловіка, що вирушав до дальньої країни і, покликавши рабів своїх, оддавав їм добро своє. І одному дав він п’ять талантів, іншому — два, а ще іншому…» Далі в цій притчі йдеться про те, як раб, котрий отримав п’ять талантів (монет біблійних часів), використав їх, заробивши ще п’ять і отримавши десять. Той, хто мав два таланти, зробив так само і збільшив свій статок до чотирьох, а раб, у якого був лише один талант, усе боявся втратити цю монету й закопав її в землю, так нічого з нею й не зробивши. Коли згодом господар повернувся зі своєї мандрівки та захотів обрахунку, він був дуже радий почути, як двоє рабів збільшили свої статки, використавши отримані таланти. Він винагородив за це кожного з них: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе». Однак господар був дуже розчарований рабом, який нічого не зробив зі своєю монетою, тож прогнав його4.

Мораль цієї притчі зрозуміла. Ми повинні зростати, збільшувати те, ким є. Енергетичне павутиння винагороджує нас, коли ми пробуджуємо свою світлу тінь, дозволяючи їй приносити плоди і сяяти в цьому світі. Коли ми беремо на себе ініціативу і йдемо до світлої тіні, то отримуємо винагороду за кожен крок, зроблений на цьому шляху, адже, приносячи у своє життя світлу тінь, стаємо ближчими до досягнення цілісності. Темна тінь

Темна тінь містить ті частини нашого єства, які зазвичай є руйнівними, бо часто не дозволяють рухатися вперед або ж створюють проблеми. Ми повинні дослідити та збагнути все несвідоме, що існує всередині нас і буквально живе нашим життям. Ось чому робота з тінню настільки важлива. Саме підсвідомі переконання змушують нас потрапляти у всілякі проблеми.

У темній тіні є приховані візерунки, що часто всотують величезну кількість енергії, через що ми почуваємося спустошеними, стурбованими, засмученими, полишеними на милість незбагненних сил. Нерідко наші вчинки здаються ірраціональними та недоцільними. Оскільки переконання темної тіні є підсвідомими, ми не бачимо їх, але, безперечно, помічаємо й відчуваємо їхній вплив на життя.

Юнг казав: «Усі ми маємо свою тінь… Вона створює підсвідому проблему, що перешкоджає нашим благим намірам»5. Розвинувши цю ідею, один психолог, послідовник ідей Юнга, якось сказав мені: «Якщо ми не володіємо своєю тінню, вона заволодіває нами».

Візерунки — це потаємні сліди підсвідомості. В житті більшості з нас вони зовсім не логічні, і, скільки б ми не намагалися їх змінити, здається, що ті мають свою силу, яка долає наші найкращі наміри. В одних сферах життя ми досягаємо успіху, тоді як в інших, незважаючи на всі зусилля, успіх ніяк не матеріалізується. Чому ж так? У більшості випадків причина проста: підсвідомі переконання руйнують наші найкращі наміри та бажання. Ми повинні зрозуміти один важливий факт квантової реальності: коли бажання суперечать підсвідомим переконанням, останні завжди переважатимуть. Ось чому зчаста навіть найважливіші цілі не втілюються в реальність — те, чого прагнемо, не узгоджується з тим, у чому ми на підсвідомому рівні переконані.

Що ж стосується енергії, візерунки наших переконань сильніші за бажання. Саме тому в попередньому розділі я наголошував на важливості створення базових переконань. Підсвідомі переконання постійно впливають на наше життя, незалежно від того, помічаємо ми це чи ні. І хоча ми часто не знаємо або ж не розуміємо підсвідомих переконань, зазвичай можемо розпізнати у своєму житті не ефективні для нас візерунки й так виснувати, що саме може перебувати в тіні. Підсвідомі візерунки, як правило, незмінні, тож особистісна археологія допомагає нам їх виявити.

Я б хотів поділитись одним візерунком, який упродовж двадцяти років був частиною моєї темної тіні. У молодості я мав візерунок, що змушував мене розривати стосунки. Дивним було те, що я розходився з жінкою не під час кризи у відносинах, а коли все йшло чудово. Усе повторювалося знову й знову. Одного дня, коли мені було вже за сорок, я вправлявся в голотропному диханні, і раптом підсвідомість відкрила мені приголомшливу річ. Звідкись (а саме з підсвідомості) до мене несподівано прийшла думка: «Мама залишила мене зовсім не тому, що я був недостатньо хорошим».

«Яка дивна думка, — завважив я. — Вона взагалі мене не лишала».

А зараз трохи деталізую: коли мені було тринадцять років, моя мати втопилася. Зрозуміло, що це травмувало мене, але я робив усе можливе, щоб упоратися з цим, і, здавалося, зміг зробити це без жодних негативних наслідків. Я виріс упевненою, успішною, врівноваженою людиною, яка насолоджувалася життям, однак візерунок моїх стосунків був незвичним. І ось уже сорокарічним зовсім неочікувано подумав: моя підсвідомість неправильно інтерпретувала смерть матері, вирішивши, що вона залишила мене — а це символічно було правдою, — і (помилково) виснувала, що причина криється в тому, що я був недостатньо хорошим. Тут починається найцікавіше: моя підсвідомість хотіла захистити мене й вирішила, що любов до жінки є небезпечною, тому, намагаючись уберегти мене від того, щоб жодна інша жінка більше не завдала мені болю, змушувала розривати стосунки, щойно людина ставала мені близькою. Зверніть увагу, що я наголосив: це рішення прийняла за мене моя підсвідомість, адже сам я цього не усвідомлював аж до того моменту. Раптом причина розриву стосунків стала мені цілком зрозумілою. Як тільки збагнув, що саме моя підсвідомість створила всередині мене, це переконання більше не було в тіні. Цей візерунок і досі існував, але тепер я знав про нього й міг над ним працювати.

Більшість із нас, певно, пам’ятає казку братів Ґрімм «Румпельштільцхен». У ній героїня опиняється в небезпечній ситуації й змушена віддати свого первістка хитрому карлику на ім’я Румпельштільцхен. Звільнитися від свого зобов’язання вона може, лише назвавши його ім’я, якого не знає.