Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

— Весь піджак пом’яла й душу вимотала.

Дзвонить його телефон. Вібрує десь у районі мого стегна. Я лину до нього сильніше. Страшенно не хочу відпускати. Не зараз. Усього хвилину.

Вона минає невблаганно швидко, і я все ж зіскакую на підлогу поруч. Похитуюся, тому що в його руках було надійніше й тепліше, ніж стоячи на власних двох. Поки Богдан розмовляє телефоном, я притискаюся до нього й обхоплюю руками за спину, прикладаю голову до грудей і чую прискорене биття серця в такт моєму. Отже, хвилюється.

— Мені потрібно їхати, — вимовляє Богдан, відхиляючись. — Правда, потрібно. Не хочу, але там… обов’язкова моя присутність.

— Я просто хотіла тебе обійняти, — вимовляю, усміхнувшись. — Їдь.

Звідкись знаходжу в собі сили розвернутися й піти. Підняти пакет і куртку й дійти до автомобіля. Він залишає стоянку першим, а я ще деякий час сиджу в салоні авто й дивлюся на пакет, що з п’ятниці лежить на задньому сидінні.