Читати книгу - "Смарагдова планета"

у «величезних зіницях попелястих очей» не світилися зворушливі жаринки. Рік у рік Аеліта-82 товстішала згідно із законами Тиціуса-Боде. Лист від Федора Федоровича їй переслали із Зауральська до Петропавловська-на-Камчатці, звідти — до Ташкента, з Ташкента — ще кудись, бо Аеліті не сиділося на місці, а вешталася вона по країні чи з фенами, чи з рокерами, чи з рок-групами, чи навіть з примітивними футбольними фанами…

«Спа-ар-так — чем-ні-он».

Потрапила на Землю і загуляла. Загастролювала. Невидимий світові синець на стегні, припудрений ліхтар під оком, відчутна охриплість (Аеліта заговорила, наче торкнулася музичного інструмента, — таким гарним був її голос), закоханість у шампанське, безліч інших закоханостей — не вели до добра. Знову ж таки — впала з Місяця чи прилетіла з Марса, а де ж жити без постійної прописки? По чужих хатах? Чи кутки знімати? Де? У Зауральську, Нижньовартовську, гуртожитках? На острові Врангеля? А працювати де? Ким? Трубоукладачкою?..

Тут не смішно, адже треба марсіянській Аеліті якось жити на Землі? Треба ж їй хоч куди-небудь залягти, як отій субмарині? Всюди крейсери, лінкори і панцерники… Так і намагаються!

Федір Федорович все вислухав, напоїв, нагодував, гріхи відпустив і стала Аеліта жити в його кімнаті на розкладному кріслі, а він на ковдрі посеред кухні. Ніколи ще Федір Федорович не був такий щасливий! Всі його заповітні бажання збулися. Аеліта приїхала, Рей Бредбері називає його своїм дорогим френдом, Велике Кільце почало функціонувати. Пішов він до пошарпаного порожнього універмагу, що за смітником, і придбав собі розкладачку з матрацом. Взагалі ходив іменинником і всім, всім, всім показував лист Рея Бредбері — Варварі Степанівні у «Продмазі», керівним сусідам, подавальницям в їдальні, паспортистці у міліції, куди він прийшов клопотати постійну прописку для Аеліти на своїй житловій площі. Так похоробрів, що одного разу з безтурботним виглядом прогулявся повз хімзону і дав дулі охоронцеві в марсіанському триніжку.

Якісь незнайомці зупиняли його і запитували:

— Дядьку, то як там — є життя на Марсі?

Він статечно пояснював, що американські «Вікінги» його не виявили, але все це нічого не доводить.

Спливло три дні. На пошту його більше не викликали і листів не приносили. Ніхто поки не відповідав — ані Лем, ані Буль, ані брати Стругацькі. Мовчали також Азімов, Шеклі і Гарі Гаррісон. Звісно, ще пишуть…

Федір Федорович умів читати. Він заспокоївся і знов почав студіювати придбані книжки, водночас прагнучи прилучити Аеліту до сфери інтересів Великого Кільця. Чому б Аеліті не стати його секретаркою? Та Аеліта позіхала і гострила нігті, очікуючи штемпеля на прописку й зникнення синця під оком. Схоже було, що вона взагалі нічого не читала, окрім, хіба що «Колобка», хоча й зажила серед футбольних фанатів репутації шанувальниці фантастики. Більше вона полюбляла малювати. Магомет завдяки її помаді перетворився на Будьонного, Христос — на лагідного старосту Калініна, Конфуцій на звичайнісінького п’яничку. До скіфських бовванів і японських богів Аеліта допоки придивлялася, залишаючи їх на потім.

Врешті-решт синяк під оком зник, хоча з пропискою ані руш — своє свідоцтво про народження, без якого прописка аж ніяк неможлива, Аеліта загубила десь на Марсі. Слід було відновлювати за місцем народження, писати запити. Аеліта зітхнула, вхопила синю помаду, прицілилася й домалювала скіфським бовванам мужні натуралістичні достоїнства. Потім пофарбувала нігті зеленим лаком і промовила:

— Нудно. Треба телевізор полагодити.

Повернулась вона наступного ранку з п’яним телемайстром, схожим на Алена Делона, а ще із свіжим ліхтарем, тільки вже під іншим оком.

Телевізор аби помститися, із останніх сил вдарив телемайстра електрострумом, а сам згорів. Повалив дим, прибули пожежники, швидка допомога…

— Ален Делон не вжива одеколон, — натякнув Аеліті лікар «швидкої», збираючи телемайстра до лікарні.

— І говорить по-французьки, — погодилася Аеліта.

Цього разу все обійшлося, хоча Федір Федорович вельми злякався за книжки:

— Одна пожежа, — і все згорить!

Пішов він до відділу кадрів цукрового заводу домовлятись про влаштування Аеліти на роботу в режимний цех, де перероблюють цукор на солодкий спирт, а по ходу обміняв у тамтешнього пожежника-дружинника свій запасний примірник «Палахкотіючої порожнечі» на такий же порожній червоний вогнегасник. Дружинник, якому солодкий спирт вже остогид, обіцяв вогнегасник згодом наповнити, а «Палахкотіючу порожнечу» після того, як Федір Федорович пішов, обміняв у «Продмазі» на пляшку державної горілки, яку, коли відкоркував під час обідньої перерви, з прокльонами розбив, бо в пляшці виявилася звичайнісінька вода…

І таке трапляється. І Варвара Степанівна не винна…

І скаржитись нема кому… І взагалі ніхто не завинив. І справедливості дотримано: палахкотіюча порожнеча — на порожній вогнегасник — і на порожню пляшку. Так на так.

І щодо Аелітиного працевлаштування комірницею режимного цеху теж нічого не вийшло — у відділі кадрів зажадали постійної прописки. А метрика, як уже сказано, на Марсі. А туди…

Отаке. Проте у відділі кадрів запропонували роботу самому Федорові Федоровичу — начальником штабу цивільної оборони цукрового заводу.

— Відбиватися від НЛО, чи як? — серйозно поцікавився Федір Федорович.

У відділі кадрів образилися і зняли свою пропозицію.

Невдовзі по райцентру поповзли чутки, ніби Федір Федорович одержує листа від якогось «євРея Бредбері» і, скидається на те, що незабаром має наміри нахиляти «за бугор». І всі, всі, всі почали писати на нього скарги й викази: і якійсь б… на ім’я прального порошку дав притулок, і вогнегасник навіщось притягнув, і газом у квартирі тхне — чого доброго, будинок злетить у повітря. Навіть Варвара Степанівна у «Продмазі» мурмотіла:

— Старий чортяка, через нього вся горілка скисла!

Ба, навіть охоронці хімзони подали керівництву рапорт: мовляв, вештається тут якийсь козел й дулі крутить. Може провокатор?

Зрозуміло, дійшли ті чутки та скарги до «куди-слід». Почались відвідини представників різних організацій. Раніше вони на Федора Федоровича чвиркати хотіли, а нині табуном пішли…

«Громадянин Попов-Кулібін? Еф-еф? Великий російський винахідник? Водоканалізація… Що тут у вас із Кільцем діється? Труби не протікають? На здоров’я не скаржитесь?

І хвалити бога. Розпишіться, що озвіріли в одержанні інструкції… Перепрошую, ознайомлені в одержанні… Розпишіться навпроти галочки». Перевірили паспортну дисципліну, ганяли на флюорографію, зазирали в унітаз, цікавилися газовою плитою, хоча ніколи ще від своєї стародавньої історії Мамонтівка не була газифікована, газом тут і не пахло.

— Чортівня і фантасмагорія! — дивувався Федір Федорович.

І отак день крізь день.

У військкоматі, уточнюючи службову анкету, ніби між іншим, запитали: а чи не збирається Федір Федорович куди-небудь у віддалені краї?

— Ближчим часом? — перепитував.

— Нехай буде найближчим.

— У травні збираюсь до Зауральська, — казав Федір Федорович.

— Навіщо?

А це Федору Федоровичу як на руку ковінька! Він вскочив на свого коника й погнав