Читати книгу - "Капелюх Чарівника (Диво-капелюх)"

і скерував хмаринку до вікна кухні, гукаючи Маму.
Мама саме готувала запіканку, і їй було не до дитячих пустощів.
– Що це ти знову вигадав, любий Мумі-тролю? – мовила вона. – Обережно, не впади!
У саду Хропусь і Нюхмумрик захопилися новою забавою. Вони спрямовували свої хмаринки назустріч один одному і на повному лету зіштовхувалися. Хто впав першим, той програв.
– Ось я тобі зараз покажу! – репетував Нюхмумрик, стискаючи обома ногами боки хмаринки. – Уперед!
Але спритник Хропусь вивернувся і підступно напав знизу. Хмаринка Нюхмумрика беркицьнулася, а він сам упав головою в городець, аж капелюх зсунувся йому на носа.
– Третій раунд! – скомандував Чмих, який взяв на себе роль судді у грі й літав понад рештою гравців. – Два – один на користь Хропуся! Готуйсь! Увага! Старт!
– Може, політаємо удвох? – запропонував Мумі-троль Хропсі.
– Радо! – погодилася Хропся, підпливаючи на хмарці до нього. – Куди полетимо?
– Пошукаймо Гемуля. Ото він здивується!
Вони зробили коло над садом, але на жодному зі звичних місць Гемуля не знайшли.
– Він ніколи не відходить далеко від дому, – мовила Хропся. – Востаннє я його бачила за сортуванням марок.
– Це було півроку тому, – нагадав Мумі-троль.
– Ай справді, – спохопилася Хропся. – Ми ж проспали всю зиму.
– Добре тобі спалося? – поцікавився Мумі-троль.
Хропся кокетливо злетіла понад верхівкою дерева і, перш ніж відповісти, на хвильку замислилася:
– Мені наснився жахливий сон! Якийсь бридкий тип у високому чорному капелюсі недобре шкірився до мене…
– Дивно, – сказав Мумі-троль. – І мені таке наснилося. Він мав білі рукавички?
– Так, так, – закивала головою Хропся.
Якийсь час вони мовчки розмірковували над дивними сновидіннями, поволі пропливаючи лісом.
Раптом обоє угледіли Гемуля, котрий понуро брів, заклавши лапи за спину і похнюпивши носа.
Мумі-троль із Хропсею крадькома підлетіли до нього з обох боків і водночас зарепетували:
– Доброго ранку!
– Тьху! – розсердився Гемуль. – Як ви мене налякали! Не смійте налітати на мене зненацька! Мало серце не вистрибнуло з грудей!
– Ой, вибач! – перепросила Хропся. – Поглянь, кого ми осідлали!
– Диво та й годі! – мовив Гемуль. – Але я звик до ваших дивовиж, і вже ніщо мене не здивує. До того ж, зараз мені невесело на душі…
– Чому? – співчутливо запитала Хропся. – Подивись навколо – який розкішний день!
Гемуль скрушно похитав головою:
– Вам не збагнути…
– Ми спробуємо, – запевнив його Мумі-троль. – Знову загубив цінну марку?
– Та ні, – зітхнув Гемуль. – Навпаки, усі марки на місці, жодна не пропала. Я маю найповніше зібрання поштових марок у світі.
– Ось бачиш! – підбадьорив друга Мумі-троль.
– Я знав, що ви мене не зрозумієте, – вперто торочив Гемуль.
Мумі-троль із Хропсею стурбовано перезирнулися. Вони трохи пригальмували свої хмаринки і трималися позад Гемуля з поваги до його смутку. Гемуль почалапав далі, а Мумі-троль і Хропся не напосідали на нього, чекали, доки він сам розповість, що у нього лежить на серці.
– Овва! Усе намарно! – скрикнув урешті Гемуль, а за хвилю додав: – Жодного сенсу! Можете віддати мої марки на макулатуру!
– Не кажи такого! – схвилювалася Хропся. – Твоя колекція марок найгарніша у світі!
– Власне! – з відчаєм у голосі вигукнув Гемуль. – Вона довершена! Не існує жодної марки, яка б не увійшла до моєї колекції! Жодної! Що мені тепер робити?
– Здається, я починаю розуміти, в чому справа, – озвався по глибокій задумі Мумі-троль. – Ти вже не є колекціонером, а лише власником своїх марок, а це не так цікаво…
– Отож-бо й воно, – пригнічено підтвердив Гемуль, обличчя його спохмурніло від смутку. – Зовсім нецікаво!
– Любий Гемулю, – озвалася Хропся, лагідно погладивши його по лапці. – А що як започаткувати цілком нову колекцію, збирати щось таке, чого ти ще ніколи не збирав?
– Непоганий помисел! – згодився Гемуль, однак обличчя у нього все ще не розпогодилося, бо ж не годиться одразу веселіти після такого глибокого смутку.
– Скажімо, метеликів… – запропонував Мумі-троль.
– У жодному разі! – ще більше насупився Гемуль. – Метеликів колекціонує мій двоюрідний брат. А я його й на дух не терплю!
– Що скажеш про кінозірок? – запропонувала Хропся.
Гемуль лише зневажливо пирхнув.
– Коштовності? – з надією в голосі продовжувала перелік Хропся. – Їх можна колекціонувати вічно!
– Пхе! – тільки й мовив Гемуль.
– Тоді я й справді не знаю, що придумати… – розвела лапками Хропся.
– Не хвилюйся, – потішив Гемуля Мумі-троль. – Щось тобі підшукаємо. Як не ми, то Мама напевно! До речі, Ондатра не бачив?
– Напевно, ще спить, – з жалем у голосі відповів Гемуль. – Він казав, що не варто прокидатися так рано, і, мабуть, мав рацію.
З тими словами Гемуль побрів далі лісом на самоті зі своїми думками.
Мумі-троль і Хропся піднялися над верхівками дерев і гойдалися на хмаринках у сонячному промінні, розмірковуючи, яку б колекцію запропонувати Гемулеві.
– Слимаки? – мовила Хропся.
– А може, ґудзики до штанів? – докинув і собі Мумі-троль.
Теплінь розморила їх. Думати стало несила. Вони перевернулися на спинки і задивилися в небесну блакить, де виспівували жайворонки. Раптом обоє помітили першого метелика. Кожному відомо: якщо перший побачений навесні метелик жовтий, то літо буде веселе, якщо білий, то сподіватися треба просто спокійного літа (про чорних та брунатних метеликів ліпше й не згадувати – надто сумна тема).
Метелик був золотистий.
– Що це може означати? – чудувався Мумі-троль. – Мені ще ніколи не доводилося бачити золотистих метеликів…
– Золота барва гарніша за жовту. Ось побачиш, усе буде гаразд! – запевнила його Хропся.
Повернувшись додому на обід, Мумі-троль і Хропся застали Гемуля на сходах ганку. Той аж променився від щастя.
– Обрав? А що саме? – запитав Мумі-троль.
– Рослини! – нетямився від утіхи Гемуль. – Займуся ботанікою! Чмих підказав мені таку думку! Зберу найгарніший у світі гербарій! – і Гемуль розгорнув поділ своєї сукні,[2] показуючи друзям свою першу знахідку. Серед грудок землі та торішнього листя лежало тендітне стебельце гусячої цибульки.
– Gagea lutea, – гордо проголосив Гемуль. – Номер перший у колекції. Довершений екземпляр.
Гемуль попростував до їдальні і вигорнув усе з подолу на обідній стіл.
– Переберися, будь ласка, у куток, – попросила Мама. – Тут стоятиме зупа. Усі зійшлися? А Ондатр ще спить?
– Як бурмило в барлогу, – пирхнув Чмих.
– Гарний видався день? – запитала Мама, розливаючи зупу по тарілках.
– Розкішний! – дружно відповіла вся родина.
Наступного ранку Мумі-троль подався до дровітні, аби випустити хмаринки, але вони зникли – всі до одної. Нікому й на думку не спало,