Читати книгу - "Виклик"

Та все це має змінитися. Принаймні, я на це сподіваюся. Відчайдушно і всім серцем.

З наступної п'ятниці я беру відпустку і мене не буде в лексинґтонському шпиталі цілих два місяці. Доктор Кетрін Дан бере офіційну відпустку.

Більшу частину літа я проведу з дітлахами на яхті «Родина Данів». Вона завжди якось об'єднувала нас, коли Стюарт був живий. Ця яхта була його втіхою та гордістю. Maбуть, саме тому я так і не наважилася її продати. Не могла я так учинити — через своїх дітей.

Не сумніваюся, що Керрі, Маркові й Ерні ця ідея страшенно не сподобається, але мені байдуже. Я притягну їх на цей вітрильник, навіть якщо вони хвицатимуться, кусатимуться та верещатимуть!

— До речі, є одна добра новина, — кажу я Сарі під кінець прийому. — Діти нарешті припинили називати мою задумку «Відпочинок неблагополучної родини Данів».

— Дійсно, добра новина, — зауважує Сара і сміється своїм дзвінким сміхом, що так мені подобається.

— Ага, — додаю я. — Тепер вони просто називають це «Наша вбита відчуттям провини мамця влаштовує нам подорож до пекла».

Сара знову сміється, і цього разу я сміюся разом із нею. Але водночас мені кортить розплакатися і вистрибнути ластівкою з вікна її офісу.

До чого я дожилася? І як уберегти нашу сім'ю?

Два важкі запитання, на які наразі я не маю відповіді.

Розділ 3

Після легкої мжички, що вперто тривала увесь п'ятничний ранок, удень на пристань Ґоут-Айленд у фешенебельному та аристократичному Ньюпорті, що в штаті Род-Айленд, опустився туман.

Туман.

«Як вчасно», — подумав Джейк Дан, розминаючи своє тіло. Високий та стрункий, він стояв на тиковій палубі яхти, що колись належала його покійному братові. Можливо, ця думка зайшла йому в голову тому, що він і досі не визначився стосовно майбутньої подорожі: що від неї чекати, як вона обернеться взагалі. Чи не доведеться йому потім жалкувати?

Все, що він знав напевне, — це інтонація, з якою його колишня невістка Кетрін розмовляла з ним по телефону. Вимогливо. З нотками відчаю в голосі. Казала, що їй дуже потрібна, вкрай потрібна ця подорож із дітьми. Наче то була остання її надія.

Тому Джейк ніяк не міг їй відмовити, коли вона попрохала його бути капітаном. Ніяк не міг. Кетрін він ніколи не відмовляв.

Джейк збирався був продовжити свій остаточний огляд яхти, аж раптом почув, що його гукає знайомий голос:

— Агов, як справи, Джей Ді? Приємно тебе бачити.

Джейк обернувся і побачив Дарсі Гаммерман, жінку-капітана моторного човна. Дарсі стояла просто під ним на поверхні доку. На ній була футболка з логотипом Ґоут-Айленда, і такі футболки мав носити увесь персонал пристані. Тільки футболка Дарсі була вицвілою, що вказувало на тривалий стаж роботи та високу посаду. Ще б пак! Ця пристань належала їй та її братові Роберту.

— Привіт, Дарсі! А ти що тут поробляєш? — поцікавився Джейк своїм звичним невимушеним тоном.

— Та так, — відповіла Дарсі Гаммерман і так само невимушено усміхнулася. Маючи тридцять з гаком років, вона була тендітна, приваблива і завжди дуже засмагла. — Те, що й кожного дня: доправляю багатіїв до їхніх яхт, кожна з яких коштує значно більше за мій будинок.

Джейк розсміявся і побачив, що Дарсі дивиться пильним оком на яхту «Родина Данів».

— Ну і як вона тобі? — поцікавилася Дарсі. — Можна на ній виходити в море чи ні?

— Трохи іржава, але для плавання цілком годиться, — відповів Джейк, бо знав цей вітрильник як ніхто інший.

Виріс він у Ньюпорті, був наймолодшим сином у сім'ї затятих моряків, і ходити в море на човні було для нього все одно що дихати. З усієї родини Данів саме йому судилося стати найвидатнішим моряком. Двічі він вигравав найпрестижніші — і найважчі — перегони Ньюпорт — Бермуди в класі крейсерських яхт.

Проте Дарсі не надто переконала Джейкова побіжна оцінка готовності яхти. Вона й далі оглядала човен, і її занепокоєння зростало.

— Щось не так? — спитав він жінку. — Уздріла щось таке, чого не побачив я?

— Та ні, нічого.

— Скільки я тебе вже знаю? Років із десять? Досить, аби втямити, що ти щось таки знайшла. Що саме? Скажи.

Очі Дарсі перетворилися на вузькі щілинки.

— Та ні, просто негарне передчуття, спричинене ідіотськими забобонами, не більше того.

Джейк кивнув і не став вимагати пояснень. Йому й не треба було. Він і так чудово знав, що мала на увазі Дарсі. Серед бувалих моряків забобони є досить поширеними. І Джейк вірив у них. Ну, не те щоб беззастережно, але все одно певним чином вірив. І це тиснуло на його психіку. Висіло на душі двотонним якорем. Судно, що втрачає у морі свого капітана, довічно перетворюється на корабель-привид.

Брат Джейка, Стюарт, загинув, пірнаючи з аквалангом з яхти «Родина Данів». Його балон чомусь вийшов з ладу, і йому стало нічим дихати. Стюарт пірнув, але так і не виринув. Його тіло знайшли вже пізніше. Тому забобони забобонами, а для Джейка яхта його старшого брата була ще постійним нагадуванням про трагедію, яку він хотів би викреслити зі своєї пам'яті. Та якби ж то міг! Була б його воля, він продав би цю кляту штуковину ще до того, як устигла осісти земля на Стюартовій могилі.

Проте Кетрін уперто не хотіла цього робити — може, суто з сентиментальних причин, хтозна. Боже правий! Таж існують такі речі, як весільні стрічки або подарований годинник, але ж не яхта типу «Морріс» із титановим корпусом завдовжки шістдесят два фути!

До того ж усі ці чотири роки човен ніяк не використовувався, а простояв у якомусь великому сараї. Кетрін із дітьми нікуди на ньому не виходила. І навіть жодного разу не приїхала його оглянути.

Дарсі скорчила гримасу.

— Вибач мені, Джейку. Такий ідіотизм із мого боку. Зі мною це інколи буває. Я не збиралася лякати тебе своїми дурними теревенями. Тож я стулю свою пащекувату пельку і більше нічого не скажу. Краще пізніше, аніж ніколи.

— Дурниці, Дарсі, не переймайся. Все буде гаразд.

— Звісно, що буде. На тебе чекає фантастична подорож, — мовила Дарсі, натужно зображаючи оптимістичну посмішку. — Може, тобі чимось допомогти перед виходом