Читати книгу - "Тiм Талер, або Проданий смiх"

"Якби я мав багато-багато грошей, - думав вiн, iдучи, - то найняв би велику квартиру, щоб у мене була своя кiмната, а Ервiновi давав би щодня грошi на кiно та на морозиво, а мачуха нехай би купувала на обiд що хоче". Але то була тiльки мрiя, i Тiм це знав.

Вiн iшов, куди очi свiтять; ноги самi несли його до iподрому, куди вони ходили щонедiлi з татом, як той був iще живий.

Другий аркуш

КАРТАТИЙ ЧОЛОВIК

Першi перегони вже наближались до кiнця, коли Тiм прийшов на iподром. Глядачi кричали, свистiли, й дедалi гучнiш лунало назвисько "Вiтер".

Тiм стояв i важко дихав. Не тiльки тому, що стомився: йому раптом уявилося, нiби десь в оцiй галасливiй юрмi стоїть його тато. Хлопець немовби опинився в рiднiй домiвцi. Адже це тут, тiльки тут йому траплялось побути вдвох iз татом. Без мачухи. I без Ервiна. Всi тi недiлi на iподромi з татом раптом нiби втiлились в оцю юрму i оцей галас. Наче й не було нi кладовища, нi слiз. Тiм став навдивовижу спокiйний, майже веселий. А коли по натовпу прокотився радiсний крик i немов з одних уст пролунало; "Вiтер!" - хлопець аж засмiявся. Вiн згадав, як батько одного разу сказав: "Вiтер iще молодий коник, Тiме, може, навiть замолодий для перегонiв, але колись про нього заговорять, ось побачиш!"

I ось про Вiтра справдi заговорили, та батько того вже не чує... Тiм i сам не знав, чого йому стало смiшно. Але вiн про це й не думав. Вiн ще не дорiс до того вiку, коли люди замислюються над собою.

Якийсь чоловiк, що стояв поблизу Тiма, зачувши той дзвiнкий смiх iз кумедним "iк!" на кiнцi, швидко повернув голову й пильно подивився на хлопця, а тодi погладив замислено своє пiдборiддя й не довго думаючи рушив до Тiма. Але не спинивсь перед хлопцем, а проминув його, наступивши йому на ногу, й кинув через плече:

- Вибач, малий, я ненавмисне.

- Та нiчого, - знову засмiявся Тiм. - Однаково в мене черевики запорошенi. - Зиркнувши на свої ноги, вiн раптом побачив на травi перед собою новеньку блискучу монету - п'ять марок. Чоловiк, що наступив йому на ногу, пiшов собi далi, й бiля Тiма не було нiкого. Хлопець швиденько став на монету ногою, озирнувся сторожко довкола, нахилився - нiби зав'язати шнурок, швиденько, крадькома пiдняв грошi, сховав у кишеню й навмисне неквапливо почовгав геть.

Та зненацька його перепинив високий худий чоловiк у картатому костюмi й спитав:

- То що, Тiме, хочеш спробувати щастя?

Хлопець спантеличено звiв очi на незнайомця. Вiн навiть не впiзнав у ньому того самого чоловiка, який щойно наступив йому на ногу. У незнайомця був безгубий, немов бритвою прорiзаний рот, тонкий карлючкуватий нiс, а пiд ним рiдесенькi чорнi вусики. З-пiд низько насунутого великого кашкета дивились на Тiма водяво-блакитнi очi. Кашкет був картатий, як i костюм.

Коли чоловiк раптово звернувся до Тiма, хлопцевi немов клубок у горлi став. Нарештi вiн видушив iз себе:

- У ме... у мене немає грошей на заклад.

- Чого ж нема? А п'ять марок? - вiдказав чоловiк. Потiм додав спокiйнiсiнько: - Я бачив, як ти знайшов грошi. Коли хочеш закластися на них, ось тобi квиток. Я його вже заповнив. Певний виграш.

Тiм, слухаючи його, то бiлiв, то червонiв на лицi. Та помалу обличчя хлопцеве набуло природної барви - свiтло-смаглявої, як у небiжчицi мами, - i вiн вiдказав, iще трохи затинаючись:

- Адже ж... дiтям, мабуть, не дозволяється грати на грошi...

Та незнайомець не вiдступався.

- Воно-то так, - погодився вiн, - але якраз на цьому iподромi не боронять грати й дiтям. Я, звiсно, не кажу, що тут це дозволяють, але принаймнi дивляться крiзь пальцi. Ну то як, Тiме, береш цього квитка?

- Так я ж вас зовсiм не знаю, - тихо вiдповiв Тiм. (Аж тепер вiн помiтив, що незнайомець називає його на iм'я.)

- Зате я тебе знаю дуже добре, - сказав чоловiк. - Я був знайомий iз твоїм татом.

I Тiм наважився. Хоч йому й не вiрилося, що батько мiг знатися з таким вичепуреним паном, але ж цей пан знає, як його, Тiма, звуть, то, певно, якось знав i татка.

Повагавшися ще трохи, хлопець узяв заповнений квиток, вийняв iз кишенi п'ять марок i рушив до каси. В ту мить iз гучномовцiв оголосили, що починаються другi перегони, i картатий пан гукнув Тiмовi навздогiн:

- Швидше, хлопче, а то касу зачинять! Ось побачиш, мiй квиток щасливий!

Хлопець вiддав дiвчинi-касирцi грошi та заповнений квиток i дiстав назад вiдрiзаний купон. А коли обернувся до незнайомця, того вже й знаку не було.

Почалися другi перегони, i той кiнь, що на нього поставив Тiм, виграв, набагато випередивши всiх iнших. Хлопець одержав таку купу грошей, якої ще зроду не бачив. I знову Тiм то бiлiв, то червонiв, та цього разу з радощiв i гордостi. Сяючи, показував вiн усiм свiй виграш.

Та диво дивне - як близько одне вiд одного живуть радiсть i смуток! Враз Тiмовi знову згадався похований сьогоднi тато. Адже татовi нi разу не пощастило стiльки виграти... Хлопцевi набiгли на очi сльози, i вiн мимохiть привселюдно заплакав.

- Гей, малий, ну хто ж це плаче, маючи таке щастя! - пролунав раптом поруч нього чийсь голос - густий рипучий бас.

Тiм обернувсь i крiзь сльози побачив перед собою чоловiка з пом'ятим обличчям i в пом'ятому костюмi. Лiворуч того чоловiка дивився на Тiма згори вниз височенний рудий паруб'яга, а праворуч стояв гарно вбраний панок iз великою лисиною i спiвчутливо розглядав хлопця.

Видно, всi троє були одна компанiя, бо майже в один голос спитали Тiма, чи не хоче той вiдсвяткувати свiй виграш, випивши з ними лимонаду.

Тiм, трохи сторопiлий вiд такої приязностi й вiд багатства, що так несподiвано звалилось на нього саме в цю недiлю, кивнув головою, схлипнув iще раз i сказав:

-