Читати книгу - "Дуже страшна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ось… Спало на думку кілька рядків. Може, тобі буде приємно?
Він тицяв у руки папірець з віршами й зникав. Велика фізична сила поєднувалася в ньому з дитячою сором'язливістю.
Якось, пам'ятаю мов зараз, він дізнався, що мої батьки святкують річницю свого весілля. Принц Датський підійшов до мене на перерві, тицьнув у руку аркуш паперу і сказав:
— Ось… Спало на думку… Може, тобі буде приємно… І зник.
На аркушику було написано:
В день оцей, вітавши тата й маму, Ти усе тверезо оціни: Це ж яка була б для тебе драма, Якби не зустрілися вони! Якби тато твій не оженився, Ти б ніколи, хлопче, не вродився!..
У його грудях билося добре, благородне серце! Я читав, що поети часто приятелювали між собою: Пушкін із Дельвігом, Шіллер із Гете… А Принц Датський приятелював з Генкою Покійником.
Покійник писав вірші про кохання. Це була людина років тринадцяти. На зріст він був невисокий, плечі мав неширокі, лице його вкривала мертвотна блідість. І взагалі він дуже хотів умерти.
Жить не варт, Не витримують нерви! Серце в муках згоріло дотла, Коли ти на великій перерві З старшокласником враз відійшла…
Над цим віршем стояли дві літери: А. Я.
А в поемі, перше читання якої відбулося у нас у вбиральні на другому поверсі, були такі рядки:
Вмерти, вмерти, умерти скоріш! Стати прахом, згоріть до останку, Щоб ніколи не бачити більш. Як ти з іншим ідеш в роздягалку…
Під назвою поеми також стояли дві літери: Б. Ю.
Нам дуже кортіло довідатись, через кого Покійник так жахливо страждав. Ми перевірили за класним журналом; дівчаток із такими ініціалами у нашому класі не було.
— Може, з іншої школи?.. — висловив хтось припущення.
І раптом мені спало на думку:
Ні! Вони обидві з нашої школи: інакше б він не бачив, як А. Я. на великій перерві підійшла до старшокласника і як Б. Ю. спустилася з іншим до гардероба!
— Це правильно!.. Справжній тобі Детектив: яка сила логічного мислення! — захоплювалися всі.
Тільки Принц Датський сказав:
— Не чіпайте Покійника!.. Хто його зачепить, той матиме справу зі мною.
І хоч велика фізична сила поєднувалася в ньому з дитячою сором'язливістю, всі знали: Покійника він не дасть скривдити. Він поважав його, бо сам не вмів писати віршів про кохання.
— А тільки це і є справжня поезія! — вигукнув якось Принц Датський. — Усі класики з раннього дитинства писали про кохання. Таланти треба берегти!
Це було його яскравою особливістю: захоплюватися іншими.
— Чому ж ти сам пишеш вірші до різних дат? — спитав я в Принца.
— Людям приємно, коли їх поздоровляють… Особливо в риму! — відповів він.
— А ти пиши так само про кохання!
— Щоб писати про нього, треба його пережити, — відповів Принц Датський. — Покійник уже зазнав цього щастя, а я ще ні!
Покійник зазнавав цього щастя уже втретє.
Взагалі життя у нього було легке. Всі свої останні вірші він присвячував якійсь В. Ш. Вона ще не спускалася з іншим до гардероба. Але Покійник все одно жити не хотів:
Серце вмерти моє забажало, В грудях вибухнути, мов набій, За одне твоє слово ласкаве, За погляд довірливий твій.
Я наважився й запитав:
— Скажи: хто вона… В. Ш.?
— Хіба це було б не жахливо?
— Що… жахливо?
— Хіба я можу розголосити її ім'я?
— А чому ж?
— Ти не розумієш?
Це було його яскравою особливістю: відповідати на запитання запитанням.
— Але чому ж? — наполягав я.
— Хіба мужчина має на це право?
У його кволих грудях билося благородне серце!
Принца з Покійником одразу ж прийняли в гурток. Попросилася до гуртка і Валя Миронова.
Це було біляве створіння років дванадцяти з половиною. Тобто минулого року, коли організувався гурток, усі ми були на рік молодші… Але в тій страшній історії, яку я хочу розповісти, це не відіграє істотної ролі.
Миронова була найбілявішим і найстараннішим створінням у нашому класі. Вона, здавалося, завжди була заклопотана одним: як би їй у чомусь перевиконати норму!
Якщо вчителька загадувала розв'язати вдома сім арифметичних прикладів, Миронова піднімала руку й питала:
— А вісім можна?
Якщо інша вчителька просила подати домашній твір через чотири дні, Миронова піднімала руку й питала:
— А через три можна?
Думаючи про людину, завжди в уяві бачиш її у найхарактернішій для неї позі. Ну, наприклад: Гліб Бородаєв дістає із своїх відстовбурчених кишень бутерброд з ковбасою і годує собаку; Принц Датський, попри свій велетенський зріст і свою силу, соромливо простягає аркушик паперу із віршами, які
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дуже страшна історія», після закриття браузера.