Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

Світу. Вони пишалися своїм республіканізмом, демократичним духом своїх інституцій, невичерпними багатствами своєї батьківщини. Звідси енергійний патріотизм американської літератури десятих-двадцятих років XIX сторіччя, прагнення прославити Америку в поезії й звеличити її недовгу історію в прозі. Звідси й прагнення якомога швидше створити свою національну культуру, гідну великого народу, і тим самим покінчити з віковою культурною залежністю від Європи.

Та не все в житті Америки тієї доби вкладалось у картину безхмарного процвітання. Десь під сподом зароджувались і визрівали соціальні конфлікти, що порушували спокійну течію суспільного життя. З плином часу вони все гострішали й гострішали і кінець кінцем наче вибух розвалили американський добробут, укинувши країну в вир громадянської війни.

Поступово з’ясувалося, що уявлення «національне благо» в сфері економічній, соціальній і політичній - не більше як фікція. Те, що було благом для одних, виявилося смертю для інших. Будь-яка спроба регулювати економіку країни законодавчим шляхом призводила до політичних криз.

Запекла боротьба між плантаторами Півдня й фермерами Заходу привнесла в політичне життя Америки дух корупції й демагогії. Просвітницькі гасла, накреслені на знаменах американської буржуазної революції, втратили свій первісний зміст. Тепер вони стали предметом спекуляції, знаряддям у боротьбі за досягнення аж ніяк не безкорисливих цілей.

Моральні принципи американської буржуазної демократії, висунуті XVIII сторіччям і сформульовані Франкліном, поступово переосмислювались. Під натиском капіталістичного прогресу їхній демократизм танув, їхня буржуазність посилювалася. Знаменитий франклінівський афоризм «Час - це гроші!» звучав уже не як засудження неробства, а як заклик до збагачення. Поклоніння доларові вже не сприймалось як прихована вада. Його не соромились.

Усі ці обставини громадського, політичного й духовного життя Америки справляли щонайсильніший вплив на характер розвитку американської літератури тридцятих-сорокових років XIX сторіччя. Творчість Мелвілла не становила винятку.

Він писав морські романи («Редбері», «Білий бушлат», «Мобі Дік») не просто тому, що сам був моряком, а тому, що Америка в сорокові роки XIX сторіччя вже стала однією з найбільших морських держав світу. Життя американських моряків було важливою частиною національної дійсності. Америка не була б Америкою без свого торговельного, військового, китобійного і рибальського флоту. Зусиллями Фенімора Купера, Річарда Дана, Мелвілла та інших корабельна палуба стала так само звичним місцем дії романів і повістей, як фермерська оселя або міський майдан. У першій половині XIX сторіччя «морський роман» став неподільною монополією американської літератури. І це не випадково. Не випадково й те, що в названих романах Мелвілла романтика моря посідає другорядне місце. Перше відведене соціальним аспектам морського життя.

Навіть перші твори Мелвілла («Тайпі», «Ому») не були простим викладом вражень, нагромаджених автором за роки мандрів. Вони містять у собі узагальнення, які ставлять їх у безпосередній, найтісніший зв'язок із утопічним романтизмом, таким характерним для американської соціально-філософської думки й літератури сорокових років.

Опис «ідеального» життя канібалів побудований у Мелвілла за всіма правилами романтичної утопії. І річ не в тому, щоб прославити благородство людожерів, а в тому, щоб розкрити порочність буржуазної цивілізації. В цьому плані ранні книжки Мелвілла тісно стикаються з такими творами американських романтиків, як «Колонія на кратері» Купера, «Блайтсдейл» Готорна, «Уолден» Торо та ін. Таким чином, ми бачимо, що неможливо ставити знак рівності між матеріалом Мелвіллових книжок і їхнім змістом. Матеріалом могли бути події з життя письменника. Змістом було життя його батьківщини.

Кожен з його творів, хоч би на якому матеріалі він грунтувався, являє собою художнє дослідження складного комплексу економічних, політичних, моральних, психологічних, філософських явищ, що визначали матеріальне й духовне життя Америки середини XIX сторіччя. Можна сперечатися про глибину й рівень думки Мелвілла, про методологію й художню вартість, але той факт, що Мелвілл писав не про себе, а про Америку,- незаперечний. Це стосується кожної з його книжок, але насамперед - «Мобі Діка».

Звичайно, в «Мобі Дікові», особливо в перших розділах його, відчувається досить енергійний ліричний елемент. Він пов'язаний з образом Ізмаїла, від імені якого ведеться розповідь. Мелвілл не змальовує докладно свого героя, покладаючись на силу асоціацій, які мусило викликати його ім’я. І справді, досить було сучасникам Мелвілла, вихованим на Священному Письмі, прочитати першу фразу роману - «Звіть мене Ізмаїлом»,- як перед їхніми очима зразу поставала біблійна паралель - образ вигнанця, засудженого на вічні поневіряння.

Та дуже скоро цей ліричний елемент утрачав своє образне втілення й стає тільки складником стилю. Ізмаїл, як характер і персонаж, майже зникає з розповіді. Його свідомість зливається з авторовою свідомістю, і в романі лишається один оповідач - автор. Час від часу він ніби згадує про свого ліричного героя, але ненадовго. Героєм стає авторова думка, що б’ється в пошуках істини. І ця думка знов же не про себе й не про своє життя, а про Америку, людство, всесвіт. Таким чином, ми бачимо, що суб’єктивно-ліричний бік роману, при всій його значущості, теж не має автобіографічного змісту.

Утвердившись у думці, що «Мобі Дік» - роман про полювання на кита, сучасники зразу знайшли в ньому безліч недоладностей. Вони зразу «помітили» перевантаженість книжки матеріалом, що «не стосується справи». За їхніми уявленнями, драматичним сценам місце було в драмі, філософським розділам - у есе або філософській повісті, «китологічному» матеріалові - в науковому трактаті.

Американський читач середини XIX сторіччя звик до жанрової чіткості. Він чудово знав, що таке морський роман, маючи в своєму розпорядженні твори Фенімора Купера й Річарда Дана. Він був знайомий в «китобійним» жанром за творами того ж таки Купера та інших, нині забутих авторів. Він цілком виразно уявляв собі, які характерні ознаки фантастичної повісті, соціального роману й роману пригодницького.

Але в його читацькому досвіді не було «синтетичного» жанру, в якому виявились би стопленими в єдиній оповіді основні досягнення американської романтичної прози. «Мобі Дік» виявився першим успішним експериментом у цій царині.

Суперечки про жанрову приналежність «Мобі Діка» безплідні. Навіть погодившись, що це роман, ми не прийдемо до бажаної визначеності. Романи бувають різні. «Мобі Дік» містить у собі ознаки роману-епопеї, роману з історії суспільних звичаїв, роману філософського, соціального, морського, фантастичного. Але він не належить до жодного з цих типів. Навіть більше - його не можна розчленувати на філософські, пригодницькі, суто наукові «шматки». Розповідь про Білого Кита - монолітна брила, що не піддається розтинові.

 

 

Синтетизм «Мобі Діка» не був випадковістю. Він становить фундамент особливої структури розповіді, яку Мелвілл довго, в муках шукав.

Необхідність пошуків була очевидна. Мелвілл поставив перед собою грандіозну мету: створити