Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"

ГЛАВА 2: ПРИГОДИ ЧІКСА

Західне узбережжя, Небесне місто, ельфи

Легітимної Ельфійської Поліції лютими гномами або кремезними ельфами, яких забирають прямо з команд по кранчболу в коледжі.

Капітан Холлі Шорт не відповідала жодному образу. Власне, вона була останньою істотою, яку б ви обрали до лав ЛЕП. Якби вас попросили здогадатися про її професію, ви б подивилися на її котячу грацію та ре­льєфні мускули і припустили б, що вона гімнастка або професійний спелеолог. Але якби придивилися краще, то на гарненькому обличчі побачили б очі, в яких сяяла така рішучість, що ними можна було б запалити свічку за десять кроків. А практичний склад розуму дозволив їй стати одним із найповажніших офіцерів ЛЕП.

Звісно, технічно Холлі більше не мала відношен­ня до Рекону. Після того як Артеміс Фаул викрав її та вимагав викуп, її перебування першою жінкою- офіцером у ЛЕПРеконі переглядалось. Єдина при­чина, чому вона ще не сиділа вдома і не поливала папороті, — те, що командир Рут пригрозив, що від­мовиться від свого значка, якщо Холлі попросять вийти у відставку. Рут знав, навіть попри сумніви Служби Безпеки, що викрадення Холлі було не її провиною, і лише кмітливість Шорт допомогла їй зберегти життя.

Але члени Ради не дуже цікавилися збереженням життя. Вони більше переймалися через утрату ель­фійського золота. І якщо їм вірити, Холлі обійшлася Рекону в кругленьку суму. Холлі була готова летіти на поверхню і трусити Артеміса Фаула за грудки, аж поки він не поверне золото, але то було неможливо: Книга, ельфійська Біблія, попереджала: коли вже людині довелося відділити ельфа від золота, то зо­лото мало лишатися в людини.

Тож замість того, щоб відібрати у Холлі значок, Служба Безпеки вирішила, що вона працюватиме на некваліфікованих роботах — там, де не зможе запо­діяти ніякої шкоди. Наприклад, у поліцейському надзорі. Холлі перевели до відділу таможні та акци­зів, запхали до транспортеру і відправили на скеляс­ту поверхню наглядати за підйомниками. Робота — не бий лежачого.

Легітимна Ельфійська Поліція дуже серйозно ста­вилася до контрабанди. І зовсім не через нелегально провезений товар, той був досить невинним, — со­нячні окуляри, DVD, кавоварки для капучіно та інше. Проблема полягала в тому, як цей товар добу­вали.

На контрабандному ринку царювала гоблінська Тріада Б’ва Келл, і під час своїх екскурсій на поверхню вони поводилися дуже нахабно. Ходили плітки, що гобліни навіть сконструювали власний тран­спортер, щоб зробити бізнес іще більш прибутко­вим.

Проблема в тому, що гобліни були істотами тупу­ватими. Тож якщо хтось із них хоч раз забуде про захист, наступного ранку фото гоблінів показувати­муть в усіх новинах світу. І тоді ельфійський світ, останню вільну від Людей Бруду зону на планеті, ви­криють. Коли це станеться, сюди неодмінно завіта­ють люди, з усім своїм брудом, бурінням свердловин та експлуатацією.

Це означало, що бідолахи, яких внесли до чорного списку, мали місяцями стирчати на посту, отже Холлі опинилася на скелястому клаптику землі, куди транспортери майже не прибували.

Е37 виявився підйомником у центрі Парижа у Франції. Європейська столиця вважалася територією високого ризику, тож отримати сюди візу було майже неможливо. Тільки у справах ЛЕП. Уже кілька десятиліть тут не бачили жодного цивільного, але чергування мало відбуватися двадцять чотири годи­ни сім днів на тиждень, що означало шість офіцерів на восьмигодинних змінах.

Напарником Холлі був Чікс Вербіл. Як і більшість ельфів, Чікс уважав себе божим зеленошкірим по­дарунком усім жінкам, тож більшість часу нічого не робив, а намагався справити враження на Холлі.

— Маєте сьогодні чудовий вигляд, капітане, — зу­стрів він її сьогодні ввечері. — Щось зробили з во­лоссям?

Холлі збільшила різкість на екрані. Що можна зробити з каштановим йоржиком на голові?

— Зосередьтеся, рядовий. Будь-якої секунди ми можемо опинитися під вогнем.

— Сумніваюся, капітане. Тут тихо, як у труні. Мені подобається така робота. Ніякого пилу і бруду. Сидиш собі, спостерігаєш.

Холлі подивилася вниз. Вербіл мав рацію. Після того як підйомник закрили, жвавий район перетво­рився на місто привидів. Коли-не-коли забрідав сюди троль у пошуках їжі. А коли починають наві­дуватися тролі — то певна ознака того, що тут майже пустеля.

— Лише ви і я, кепе. А ніч іще зовсім юна.

— Припиніть, Вербіле. Думайте про роботу. Хіба вам не вистачає того, що у вас найнижче звання?

— Так, Холлі. Вибачте, хотів сказати: «Так, сер».

Ельфи. Усі вони однакові. Дайте їм пару крил, і кожен буде вважати себе надзвичайним.

Холлі закусила губу. На цей пост витрачається чи­мала купа золота платників податків. Може, началь­ство колись сюди і зазирне, та навряд чи. Ідеальне місто для того, щоб тримати незручних офіцерів по­далі.

Незважаючи на все це, Холлі була рішуче настро­єна виконувати свої обов’язки якнайкраще. Більше трибунал на неї нічого не зможе навішати, вона про це подбає.

Холлі вивела на екран щоденний контрольний список. Датчики для пневматичних затискачів виді­лено зеленим. Газу більше ніж достатньо, щоб про­триматися чотири довгих нудних тижні.

Наступним у списку — термальне сканування.

— Чіксе, політай. Перевіримо, як працює термал.

Вербіл посміхнувся. Ельфи обожнюють літати.

— Роджер, капітане, — сказав він і причепив до грудей пластинку термоскана.

Холлі відкрила спуск у шахту, і Вербіл дуже швид­ко зник у тіні. Пластинка на грудях пронизувала простір унизу чутливими до тепла променями. Хол­лі увімкнула на комп’ютері програму термоскана. Екран сповнився неясними зображеннями різних відтінків сірого. Можна було помітити будь-яку живу істоту, хоча б вона і сховалася за товстим ша­ром скелястої породи. Але нічого не було видно, крім кількох зачарованих жаб і тролячого заду, що потрохи відповзав геть з екрана.

Із колонок пролунав голос Вербіла.

— Гей, капітане! Може, мені трохи нижче спусти­тися?

Портативні сканери мали один недолік. Чим біль­ше ти віддалявся, тим слабкішими ставали промені.

— Добре, Чіксе. Іще трохи. Обережно.

— Не хвилюйтеся, Холлі. Заради вас Чікс лишить­ся цілим.

Холлі набрала повітря, щоб суворо відповісти, але слова так і не злетіли з язика. Екран. Там щось руха­лося.

— Чіксе, бачиш?

— Так, капітане. Бачу, але не знаю, що я бачу.

Холлі збільшила секцію монітора. На другому рів­ні рухалися дві істоти. І були ці істоти сірими.

— Чіксе, утримуй позицію. Продовжую сканувати.

Сірі? Як може сіре рухатися? Сіре — мертве. Не