Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

4 роки тому

Спогади

-Мамо, я здала уявляєш?На відмінно!- залітаю в квартиру, захекана і з дурноватою усмішкою на обличчі..

Та нажаль моя радість тривала не довго, рівно до того моменту коли я наштовхуюся, на суворе обличчя вітчима, і розгублені очі мами..

-Щось трапилося?- порушую кількасекундну тишу, яка витає загрозою для мене

-Сядь,- вказує на стільчик суворий тон матері

-Ей!Та чого ви, не лякайте мене..

-Мар'яно, ти не хочеш нам нічого розповісти?

-Якби я знала, що саме ви хочете від мене почути- повільно присідаю на стільчик, а в самої душа в п'ятки біжить, мама дуже рідко дозволяла собі розмовляти зі мною в такому тоні, і це мене дуже насторожує..

-Та годі нас за ніс водити!- вривається в розмову противний грубий голос вітчима, від чого я просто таки здригаюся- що нагуляла?І коли ти збиралася розповісти нам з мамою що вагітна?- від почутого затамовую дихання, здається ще трішки і моє серце перестане битися..

Весь тиждень я ходила сама не своя..

Ця новина зовсім вибила мене із колії, і головне я не знала як повідомити про свою вагітність мамі.

Не те щоб я була не рада, навпаки побачивши дві смужки, вперше за цей місяць після розлуки з Андрієм мимовільна усмішка проскочила на лиці, але тепер все змінилося..

Ми з Андрієм розійшлися, точніше я його кинула, а дитинка лишилася і звісно я була дуже збентежена такою новиною.

-Мар'янко!Як це..Чому ти промовчала?- чую сумний і зляканий голос мами..

-Мам, я збиралася тобі сказати, чесно, тільки от ніяк не знаходила підходящого моменту..Так у мене буде дитина, лікар це підтвердив, п'ятий тиждень..

-Це ж дитина Андрія?Ти йому сказала?

-Ні.Це моя дитина, і Андрій не має до її ніякого відношення- звісно ж я безжально обманюю маму в цей момент, найбільше в житті мені хотілося б розділити це щастя з ним, але я сама для себе прийняла рішення, так буде краще для нас двох.

-Поганка!А на які кошти ти збираєшся годувати свого вилупка?Що сядеш нам з мамою на шию?- випльовує отрутою вітчим, і новина з моєю вагітністю йому зовсім не до вподоби..

-Тебе я тут менше всього запитуватим!Я сама зможу подбати про свою дитину, і тільки спробуй ще раз так назви її- сичу у відповіть і чекаю підтримки у матері..

-Ти чуєш Людо.Чуєш, що каже твоя донька!І це після того як я виростив її?

-Годі!- викрикує мати- ніякої дитини не буде, я завтра ж же запишу тебе на аборт- говорить холодним тоном неначе давно все для себе вирішила, або ж просто як завжди займає позицію вітчима..

-Цього не буде!Чуєш мене я не вб'ю свою дитину- викрикую надто емоційно.

-Ти хочеш зіпсувати своє майбутнє, і проміняти успішну кар'єру економіста на какашки і пяшечки?Я не такого для тебе хотіла життя!

-Я продовжу навчатися, і дитина мені в цьому не завадить, але я не вб'ю її..

-Вона планує повисити її на нас, хитра змія- кружляє навколо мами злий вітчим, і продовжує накручувати проти мене..

-А ти взагалі не вмішуйся!Тебе ніхто не запитує, ти сам же ш сидиш у мами на шиї, і не приписуй це комусь?Що боїшся що твоє вріжуть?

-Мар'яно, замовкни..Завтра ж на аборт і крапка, я все сказала,- жінка першою виходить з кімнати

Я шокована від поведінки мами, від того як безжально вона зможе мене відправити під ніж.

Але є й навпаки той кому подобається таке рішення, хто просто зараз захльостується своєю перемогою, і це не проходить повз моїх очей.

-Це ж ти, ти посмів ритися в моїх речах!- тільки одна людина змогла без дозволу ввійти в мою кімнату і копирсатися у моїх речах, і це він.

Я не одноразово заставала його за цим ділом, і не одноразово ми сварилися до божевіля.

-Тут все спільне, і нічого твого не має- дивиться мені прямо в очі і в них проскакує хтивий вогник

-Сволота!Колись я неодмінно відкрию мами очі на тебе, і будь певен я тебе знищу..

-Охохох!Чекаю не дочекаюся, що ти можеш мені зробити..Хоча, дещо таки можеш- він повільно наближаєттся до мене, крадеться неначе хитрий шакал до своєї здобичі, і я боюся.

Я з запізненням розумію, що ми зараз самі в квартирі, мама напевне вийшла розвіятися, а мені дуже страшно.

Не вперше вітчим робить такі провокації. Він неодноразово намагався чіплятися до мене, і я ледве відбивалася.Рятувало лише одне, я була ще дівчинкою, незайманою дівчиною, за домагання якої грозив реальний термін..

А тепер я вагітна, ніяка я не займана, і доказати факт згвалтування ніяк не зможу.Для вітчима це реально червоне світло діяти, зробити те що давно хотів, але ніяк не наважувався..

Я повільно задкую подалі від нього, але морально готова до будь- чого і нехай не сумнівається, я зумію дати відсіч, я вже не та налякана п'ятнадцятирічна дівчинка..

-Ну чого ти?Тобі що шкода?Чого не доторкану із себе корчиш?

-Тільки спробуй!Мама тебе в порох зітре, чуєш не підходь- віддаляючись я опиняюся впритул до кухонного столика, і тільки тепер розумію що по суті діватися нікуди, мене загнали в пастку..

-Ух..Яка ти солодка, я просто божеволію від твого аромату- втикаєттся своїми жадними губами до моєї шиї, а на мене неначе нападає ступор, я безрезультатно намагаюся вирватися від його лап..

Ні тільки не це.Мене нудить від однієї думки, я просто не стану жити якщо він зробить це..

-Відпусти мене.Не треба- тремтячим голосом намагаюся достукатися до його совісті, але її у нього не має- не чіпай..

-Ну чого ти..Я зроблю все заради тебе чуєш.Я так давно мріяв про це.

Його руки опускаються нище до мого поясу, повільно розстібаючи ґудзики штанів, і я розумію що якщо зараз щось не зроблю то його вже нічого не зупинить..