Читати книгу - "Бікіні, Джеймс Паттерсон"

— Дугласе? Дугі? — скрикнула Кім.

І раптом, неначе сам Господь зачув нарешті її благання, у тісному просторі багажника гучно озвався мобільних.

Розділ 3

Кім затамувала подих і прислухалася.

Так, телефон дзвонив, але то був не її ринґтон. Якесь пискляве дзижчання, а не чотири акорди з «Беверлі Хіллз» Візера. Якщо той телефон був як і решта, то він був запрограмований переадресувати виклик на голосову пошту після трьох дзвінків.

Треба будь-що цього не допустити!

Де ж він є, цей чортів телефон?

Руками, зв'язаними мотузкою, вона незграбно попорпалася в ковдрі. Потім простягнула руки, понишпорила на підстилці — і, нарешті, намацала якусь ґульку скраю, під заворотом ковдри, але відразу ж незграбним рухом мимовільно відштовхнула знахідку в дальній куток багажника… Ні, тільки не це!

Прозвучав другий дзвінок, зазвучав був уже й третій, і серце Кім шалено закалатало. Вона несамовито сіпнулася — і дотягнулася-таки до телефону, дебелої старомодної штуковини, міцно вхопивши його спітнілими тремтячими пальцями.

Кім побачила висвітлений на екрані номер абонента, але імені на екрані не було, та й сам номер вона бачила вперше. Але байдуже, хто то був. Головне, що був. Хоч хтось.

Кім натиснула кнопку «Відповідь», піднесла телефон до вуха й хрипко гукнула:

— Алло! Алло!? Хто це?

Та замість відповіді почувся спів, цього разу — Вітні Х'юстон: «І will always love you-ou-ou», — почулося зі стерео-динаміків авто, але тепер — гучніше й розбірливіше.

Ага, він телефонував їй із водійського сидіння! Перекриваючи голос Вітні, Кім заволала:

— Дугі! Дугі, якого чорта? Відгукнися!

Але він не відгукнувся. Тремтячи від страху й люті, Кім лежала в тісному багажнику, скручена мотузкою, наче курка, і спітніла, як свинюка, а в голосі Вітні неначе почулися глузливі нотки.

— Дуг, що ти собі дозволяєш!?

І раптом вона збагнула. Він хотів провчити її, продемонструвати їй, що відчуває людина, коли її ігнорують. Та все одно в нього нічого не вийде. Вони ж усе одно на острові, чи не так? Усе одно він не зможе далеко заїхати.

Тому Кім використала гнів як прискорювач для свого непересічного розуму, котрий колись дозволив їй вступити на підготовчі курси медичного коледжу. Вона почала метикувати, як надурити Дугласа. їй доведеться підіграти йому, сказати, що дуже його жаліє, лагідним голосом пояснити, що не вона винувата в тому, що так сталося. Кім подумки прокрутила їхню майбутню розмову.

«Розумієш, Дугласе, мені не дозволяється відповідати на телефонні дзвінки. Контракт, що я його підписала, суворо забороняє мені казати комусь про місце майбутніх зйомок, інакше мене виженуть із роботи. Невже ти не розумієш?»

Вона натякне йому, що попри їхнє розлучення, попри те, що він поводився з нею божевільно, — і навіть злочинно, — він і досі залишився для неї любим та коханим.

Її план полягав у тому, що коли Дуг вгамується, то вона, вибравши зручний момент, зацідить йому коліном по яйцях або ж хвицне ногою по колінній чашечці. Кім достатньо зналася на дзюдо, щоб знешкодити Дугласа попри його солідні розміри. Опісля вона кинеться навтьоки, рятуючи своє життя. А потім поліція його просто закопає.

— Дугі! — верескнула вона в телефон. — Відгукнися, будь ласка. Це зовсім не смішно.

Раптом музика стихла.

І знову Кім, затамувавши подих, прислухалася в темряві, долаючи бухкання власного пульсу у вухах. Цього разу з нею заговорив голос, чоловічий голос. Він був приязний, майже ніжний.

— Узагалі-то, Кім, це дійсно досить смішно й досить романтично.

Вона не впізнала голосу.

Бо то був не голос Дуга.

Розділ 4

Новий, досі не відомий страх пронизав Кім холодним сталевим лезом, і вона відчула, що непритомніє. Але їй вдалося взяти себе в руки: щосили стиснула коліна, вкусила себе за палець — і примудрилася-таки не відключитися.

«Це досить смішно й досить романтично».

Вона не знала цього голосу, зовсім не знала.

Усе, що вона собі надумала хвилину тому: обличчя Дуга, його безпорадність та слабкість перед нею, як вона впорається з ним, коли він втратить над собою контроль, — усе це вмить щезло.

Бо реальність виявилася зовсім іншою.

Якийсь абсолютний незнайомець зв'язав її і вкинув до багажника свого авто. її викрали — але ж чому? Що він збирався з нею зробити? Як же ж вона від нього втече? Вона обов'язково втече — але ж як?

Кім мовчки прислухалася, а потім спитала:

— Хто це?

І знову озвався голос — глибокий і спокійний.

— Вибач, що так грубо повівся з тобою, Кім. За хвилину-дві я представлюся. Уже недовго. І не турбуйся. Усе буде чудово.

І телефон замовк.

Кім остовпіла, наче разом із телефоном вимкнувся і її розум. А потім на нього напосіли думки. Заспокійливий голос незнайомця вселив у неї певну надію. І вона вхопилася за неї, як потопаючий за соломинку. Бо її викрадач висловлювався на диво… чемно. Сказав, що все буде чудово.

Авто різко звернуло ліворуч, Кім перекотилася до протилежного боку багажника і вперлася в нього ногами. А потім до неї дійшло, що вона й досі міцно тримає в руках телефон!

Вона піднесла його ближче до очей і втупилася в кнопки. Екран тьмяно світився, і цифри ледь було видно, але Кім усе ж примудрилася набрати 911.

Пролунало три гудки, потім четвертий, і нарешті почувся голос оператора: «Дев'ять один-один. Що з вами трапилося?»

— Мене звуть Кім Макденіелс. Мене…

— Погано чую. Назвіть, будь ласка, своє ім'я по буквах.

Кім