Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

— Тихенько, я ж іще сплю. Бідненький Айзек так натомився, — заскиглив він і скрутився клубком, немов дитина. Лін ще раз насмішкувато плеснула в долоні й вийшла.

Чоловік застогнав і перевернувся на ліжку.

— Мегера! — крикнув їй услід. — Фурія! Карга! Добре, добре, ти перемогла. Ти... ти відьма, злючка, ось хто.

Він почухав потилицю і сів, соромливо усміхнувшись. Лін, не повертаючи голови, показала йому непристойний жест.

Вона стояла біля плити гола, спиною до нього, підтанцьовуючи, а зі сковорідки порскала гаряча олія. З округлого живота Айзека сповзла ковдра. Чоловік скидався на дирижабль — тугий, дебелий і сильний. По всьому тілі густо кущилося сиве волосся.

Лін була безволоса. Під червоною шкірою виднівся кожен тугий мускул. Тіло — немов анатомічний атлас. Айзек оглядав його з радісним збудженням.

У нього засвербіло в дупі. Він поліз рукою під простирадло й почухався безсоромно, мов пес. Щось луснуло під нігтем, і він витяг руку подивитися. На кінчику нігтя безпорадно звивалася крихітна напіврозчавлена личинка — рефлік, нешкідливий паразит хепрі. «Хробачка, певно, добряче ошелешили мої соки», — подумав Айзек і струснув комаху з пальця.

— Рефлік, Лін, — промовив він. — Пора купатися.

Лін роздратовано тупнула ногою.

Новий Кробузон був патогенним містом, здоровенною чумною ямою. Воно кишіло паразитами, інфекцією й плітками. Щомісячна хемічна обробка стала обов’язковою профілактикою для хепрі, які не бажали потерпати від свербіжу й виразок.

Лін вигорнула вміст сковорідки на тарілку й поставила її на стіл навпроти своєї. Вона сіла й жестами запросила Айзека приєднатися. Той піднявся з ліжка й поплентав до неї. Сів обережно, щоб не загнати скабку.

Айзек та Лін сиділи нагі одне навпроти одного за грубим дерев’яним столом. Айзек розумів, як вони виглядають збоку. Йому подумалося, що з цього вийшло б дивне, красиве фото. Мансарда, пилини у світлі з маленького віконечка, охайні стоси книжок, паперу і фарб поряд з дешевими дерев’яними меблями. Темношкірий чоловік, великий, опасистий і голий, з ножем і виделкою в руках, неприродно спокійний, сидить навпроти хепрі. Тонкий жіночий профіль у тіні, силует хітинової голови.

Не торкнувшись їжі, вони якусь мить дивилися одне на одного. Лін знаками сказала: «Доброго ранку, коханий», а потім взялася за сніданок, не відриваючи від нього погляду.

Саме під час їди Лін була найбільш чужою, і їхні сніданки разом були і випробуванням їхнього зв’язку, і підтвердженням. Дивлячись на неї, Айзек відчув знайоме сум’яття: негайно придушену відразу, гордість за перемогу над собою й винувату хіть.

Відблиски світла мінилися у фасеткових очах Лін. Ніжки на її голові дрібно тріпотіли. Вона взяла півпомідора й учепилася в нього щелепами-мандибулами. Вона опустила руки, і її внутрішні ротові частини заходилися пережовувати їжу, у той же час верхні щелепи не рухалися.

Айзек спостерігав, як величезний райдужний скарабей, що був головою його коханої, поглинає свій сніданок.

Він дивився, як вона ковтає, як здригається гортань, де бліде черевце плавно переходило в людську шию... хоч їй і не сподобався б такий опис. «У людей тіла, ноги, руки хепрі й голова поголеного гібона», — сказала вона колись.

Він усміхнувся й підніс до рота шмат свинини, а потім вхопив його язиком і витер жирні пальці об стіл. Злегка осміхнувся до неї. Вона гойднула йому антенками й знаками сказала: «Чудовисько моє».

«Я збоченець, — подумав Айзек, — але й вона теж».

Розмови за сніданком зазвичай проходили однобоко — Лін могла говорити жестами, поки їла, а от спроби Айзека їсти та говорити одночасно закінчувалися нерозбірливим белькотінням і обпльованим їжею столом. Натомість вони читали. Лін — мистецький бюлетень, Айзек — що під руку трапиться. Наминаючи, намацав декілька книг і газет, між яких лежав список закупів Лін. Пункт «свиняча вирізка» обведено кружечком, а під її вишуканою каліграфією вже набагато незграбніше нашкрябано: «У тебе гості??? Ласуватимеш кабанчиком?»

Айзек помахав перед нею листком.

— Що це за срака? — гримнув, порскнувши недожованим сніданком, з жартівливим, але непідробним обуренням.

Лін прочитала й знизала плечима.

«Знає, що не їм м’яса. Знає, що маю гостя на сніданок. Гра слів із „кабанчик“».

— Дякую, кохана, це я зрозумів. Звідки він зна, що ти вегетаріанка? І часто ви вправляєтеся в дотепності?

Лін якусь мить мовчки дивилася на нього.

«Знає, бо не купую м’яса». Вона стріпнула головою на таке безглузде питання. «Не хвилюйся, дотепності тільки на папері. Не знає, що я жук».

Айзека дратувала обрубаність її фраз.

— Чорт забирай, я ні на що не натякав...

Лін гойднула рукою, що прирівнювалося до вигнутої брови. Айзек роздратовано загарчав.

— Дідько, Лін! Не все, що я кажу, стосується страху викриття.

Айзек та Лін були коханцями майже два роки. Вони старалися не задумуватися про природу їхніх стосунків, однак чим довше вони були разом, тим важче ставало притримуватися цієї стратегії. Не поставлені досі питання вимагали відповідей. Невинні ремарки і криві погляди інших, мить разом, задовга для чужого ока, записка від крамаря — все нагадувало про те їхнє, у певному сенсі, таємне життя. У всьому відчувалася напруга.

Вони ніколи не казали: «Ми — коханці», тож їм ніколи не доводилося казати: «Ми не розкриємо своїх стосунків усім, лише деяким». Але збігали місяці, і ставало ясно, що саме до того все йде.

Лін почала уїдливими глумливими зауваженнями натякати, що відмова Айзека визнати себе її коханцем, у найкращому разі — боягузтво, у найгіршому — упередженість. Його сердила така короткозорість. Він усе ж розповів своїм близьким друзям про зв’язок з Лін, як і вона своїм про нього. Хоча для неї це було набагато простіше.

Лін була мисткинею. Її коло становили різноманітні вільнодумці, покровителі й нахлібники, богема й паразити, поети й памфлетисти та модняві наркоші. Вони жили плітками і скандальними витівками. У чайних і барах Салакуських Полів походеньки Лін, які вона не афішувала, але й не заперечувала, ставали предметом обивательських балачок та інсинуацій. Її особисте життя було авангардним переступом, арт-подією, так само як минулого сезону «Конкретна музика» чи торішній «Сяк-Так!»

Отож, Айзек міг прийняти гру. У цьому світі його знали задовго до стосунків з Лін. Учений у немилості, сумнівної репутації мислитель, який покинув вельми прибуткову посаду викладача заради експериментів надто зухвалих і геніальних для вузьких університетських лобів. Яке йому діло до пристойності? Він спатиме з тим, з ким забажає, це