Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

— Ти заміжня? - вигукнула зі щирим здивуванням моя краща подруга Елайза.

— Не кричи, - шикнула я на неї, і подивилася навкруги. Не вистачало ще, щоб усі навкруги помітили нас.

— Торі, ти одружена? Чому ти про це мені не сказала? - понизивши голос, допитувала мене подруга.

— Я сама тільки вчора дізналася про це, - відповіла я.

Ми з Елайзою втекли сьогодні вночі на маскарад. Мені хотілося свободи, зміни обстановки та трохи розвіятися. А маскарад був ідеальним місцем.

Ми стояли в центрі бальної зали будинку Уінтері, які взяли цього місяця на себе клопіт проведення маскараду. Взагалі ці маскаради мали славу порочних, небезпечних, легковажних вечорів. Таким, як ми з Елайзою, вхід був заборонений. Найчастіше сюди приходили чоловіки та жінки, які бажали відволіктися від свого нудного сімейного життя, бажали пофліртувати, а може ще й завести коханця/коханку.

Так, були тут кілька пар, які зустрічалися лише раз на місяць, у маскарадну ніч. Кожен би боявся заводити подібні інтрижки, якби не магічні маски. Завдяки маленькій шпильці, що кріпилася з внутрішнього боку одягу, ваше справжнє обличчя приховувала маска. Дуже зручно і водночас інтригуюче для багатьох. Адже ніхто не знає ім'я людини, з якою ти фліртуєш. І в реальному житті ти вже дивишся на своїх друзів інакше. Магія змінює весь твій зовнішній вигляд, у тому числі і голос, і колір очей та волосся. Впізнати своїх друзів або ж чоловіка чи дружину на такому маскараді майже неможливо. 

Ми з Елайзою не заводили жодних інтрижок. Хоча, безперечно, до нас неодноразово підходили чоловіки з пропозиціями. Але ми обирали це місце не через них. Просто відчувалася свобода. Свобода від себе. Тут не треба було вдавати із себе когось, ким тебе бачили батьки чи друзі, а можна було бути самим собою. І це підкуповувало нас.

— Але як це сталося? - не вгавала моя подруга.

  А ще, тут можна було пити спиртне без обмежень!

Я коротко розповіла історію, яку сама почула лише вчора.

— Але ж це добре, що він хоче розлучитися? Ти знову будеш вільною!

Я зробила декілька ковтків шампанського.

— Не зовсім все так просто, Еллі. Був договір. І якщо він розлучиться зі мною, то і моєму батькові доведеться повернути йому всю суму, яку той сплатив за мене.

— Повернути назад? -  повторила  за мною Елайза, а потім ледве чутно запитала: - А у твого батька є ці гроші?

Я допила шампанське і віддала порожній фужер лакею, що проходив повз.

— Ні, - сліз у мене вже не лишилося. Виплакала цієї ночі всі.

Елайза прикрила рота рукою. У її очах я прочитала співчуття та жах.

— І що тепер твій батько має намір робити?

Я з досадою подивилася на подругу.

— Він сам не знає. Ситуація безвихідна. Він намагався поговорити з герцогом, але той навіть не погодився його вислухати, та й взагалі порозумітися. Просто заявив, що прийде післязавтра, щоб розірвати шлюб.

— А якщо твій батько не поверне йому гроші? Що тоді?

— Не думаю, що герцог просто так спустить це з рук. Він запросто може подати на нас скаргу королівському прокуророві. Тоді буде ще гірше. Але й позичати такі гроші у когось, зрозуміло, моя родина не зможе.

— Ні, я не вірю, що ця ситуація є безвихідною! - вигукнула Еллі. Мені було приємно, що вона так хвилюється за мене, але, на жаль, виходу із ситуації я не бачила.

— Що каже твій батько? Адже в нього має бути хоч якийсь план? – не вгамовувалася Елайза.

— Не знаю. Він сильно затьмарений, мама теж. Вони сказали, що грошей їм не дістати. Я всю ніч думала над цією ситуацією, і теж не змогла придумати вихід.

У центрі зали кружляли пари, весело та голосно сміючись. Шампанське лилося рікою, лакеї не встигали міняти таці. Я дивилася на весь цей веселий шум, і мені здавалося, що я перебуваю в якомусь потойбічному всесвіті. Сьогодні все здавалося мені диким та нереальним. Мені було прикро і самотньо тут. Ніхто з цих людей не міг уявити, яка доля чекала на мене завтра. Усі вони повернуться сьогодні додому і безтурботно прокинуться завтра. А мого «завтра» могло і не бути.

— Я не хочу тебе лякати, Торі, - раптом обережно почала Еллі і я перевела на неї свій погляд, уважно вслухаючись у її слова на тлі загальних веселощів. - Пам'ятаєш, з нами вчилася Дев'єра? У неї сталася майже аналогічна ситуація. Ну, не зовсім як у тебе. Її батько любив азартні ігри та багато грошей витрачав на цю справу та випивку. У результаті він програв майже весь свій стан. Коли до нього прийшли за боргами, він не зміг витримати цієї ганьби і… застрелився.

Я розуміла, на що натякає Еллі. Я сама вже не раз думала про це. Мій батько не мав виходу. Лише кров могла змити ганьбу з нашої родини. Ганьбу – можливо, але не подальші наші проблеми. Навряд чи герцогу буде достатньо його крові. У мене мурашки пробігли шкірою. У цей момент мене по плечу погладила Еллі.

— Вибач, я не хотіла…

— Я розумію, Еллі. І я не знаю, що вирішить мій батько, але він повинен розуміти, що це жодним чином не полегшить нам із мамою життя.

— Перепрошую, — раптом звернувся до нас лакей. Він простяг мені червону троянду і сказав: - Вам просили передати, леді.