Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Лілі

Я виходжу з палати в коридор з простим дешевим ремонтом і нервово дивлюся на батька, який був пригнічений.

- Їдьмо додому? - Запитує він і я мовчки киваю.

Огидне місце. Лікарня не найкраща та й не нова, лікарі все начебто досвідчені, але без належної винагороди не хотіли навіть приймати маму.

У машині тата я крадькома змахую сльози, відвернувшись, щоб не помітив. Він веде машину напружено і не говорить зі мною, а я стискаю сумку так сильно, що біліють пальці.

- Що будемо робити? Кредит ще один мені не дадуть, ці треба виплачувати. Твої гроші не надто допомагають навіть щоб просто жити нормально.

Знову докори. Я ледве стримую нові сльози і намагаюся вдати, що мені не боляче. Батько зупиняється на світлофорі і дивиться на мене. Я цього не бачу, але відчуваю його важкий, похмурий погляд.

- Можу спробувати взяти кредит, - кажу. - У мене поки що немає історії, можна спробувати... Або знайти другу роботу... - даремно йому говорити вкотре, що не заважало б і йому щось знайти. Але це безглуздо. Він вважає, що вся робота, яка пропонується йому - низька і не підходяща. Батько високої думки про себе і я завжди боюся говорити йому про роботу, про те, що мама потрапляє до лікарень через нього не перший рік, що я не можу влаштовувати своє життя тому, що боюся, як би він не побив маму до смерті.

- Поки ти знайдеш її, поки заробиш на першу зарплатню... Ще й втратиш цю, не дай боже.

- Я працюю здебільшого на нічних змінах. Можу щось взяти на день і домовитись про аванс. Для мами, - уточнюю.

- Так? Це було б чудово, - батько, мабуть, навіть не почув моє останнє речення. Я засмучено опускаю очі на сумочку і зітхаю.

Щойно ми приїжджаємо додому, він йде до друга на поверх нижче, заливатиме «своє» горе.

А я сідаю у себе в кімнаті і починаю переглядати пропозиції щодо роботи. Будь-які, але не офіціантки. Мені вистачає дванадцятигодинних змін у ресторані, який працював цілодобово.

На сайтах з роботою багато фальшивих оголошень, де на співбесідах пропонують роботу вебмоделлю, навіть повією. Судячи з того, скільки грошей мені потрібно заробити взагалі, не тільки для мами, у мене немає іншого виходу, окрім як подумати про це.

Але потім буде соромно перед мамою. Батькові все одно, аби гроші приносила, а втомлююся я, чи є в мене хоч якесь життя, спілкуюся з подругами – це все не важливо для нього. Тато, хоч і називати його так я тепер не хочу, зробив багато поганого, для того щоб я зараз ненавиділа його.

Спілкуватися з друзями у мене зараз немає часу та можливості. Я забула, як виглядає нормальне життя. Вже два роки батько п'є, б'є матір, а мене змушує працювати. Погрожує, що уб'є мою найдорожчу людину, що вона помре в муках і вся синя. Мені теж прилітало, але раніше, коли я не могла постояти за себе. Зараз він знає, що в мене є бита і я можу зламати йому що-небудь. Вже ламала. А після того, як він вийшов з лікарні і виспався, слізно обіцяв більше не пити.

Звичайно, це все було брехнею.

Наразі мама потрапила до лікарні через нього. Він написав заяву, ніби на неї напали бандюгани, і ми одразу ж поїхали до лікарні. Насправді він побив її і мене. Правда я відбулася меншими травмами, лише синцями по тілу, обличчя було цілим. Мамі стало гірше і він «зглянувся».

І моє замкнуте коло в тому, що якщо я його здам у поліцію, мама його визволить.

Кохає.

Ніколи, напевно, не зможу цього зрозуміти, але це вже й не важливо. За мене і за неї нема кому постояти, батько відчуває наші слабкості і йому не важливо, що він вбиває її. Він вважає, що ми симулюємо і часто не пам'ятає вранці, що він накоїв.

Увечері йду на зміну. Залишила близько десяти різних анкет та відправила резюме, наголошуючи, що готова на будь-які навантаження. Розумію, що великі гроші мені потрібно заробити за короткий час, а тому неважливо якою буде робота, окрім самої ганебної. Віддаватися за гроші я поки що не готова, та й ситуація не безвихідна.

Трохи забуваюсь на роботі. Було дуже жваво, мені навіть подобалося, що люди йшли та змушували мене не думати про погане. Нехай батько робить сьогодні що хоче, я маму врятую. А потім спробую її переконати в тому, що він нам не потрібен.

Мама хапатиметься за серце, говоритиме, мовляв, як це так, вигнати на вулицю батька тощо... Але я вкотре спробую зняти її рожеві окуляри.

...- Доброго ранку, Лілія Меньшова, вірно? - Мені дзвонить незнайомий номер за годину до закінчення моєї зміни. Голос жіночий, впевнений, бадьорий, як на сьому годину ранку.

- Так, доброго ранку, - я вийшла на вулицю, думаючи, що це якраз по одному з резюме дзвонять. І не помилилась.

– Ви вчора надіслали своє резюме на нашу пошту. Чи зможете приїхати за півгодини до офісу?

– Ні, я ще на роботі.

– Ви десь працюєте?

- Так. Це проблема? - я нервую.

- Так, ми хочемо, щоб ви відповідально підходили до роботи та не відволікались на інші види діяльності. До побачення.

Я навіть не встигла запитати, звідки ця дівчина і на яке з моїх резюме відгукнулись. Сумно зітхаю і бачу ще один невідомий номер. Переборюючи хвилювання відповідаю, розглядаю ще порожню ранкову вулицю і з задоволенням вдихаю вологе, чисте повітря.

- Ліліє Олексіївно? - цього разу чую в динаміці чоловічий бадьорий голос.

- Так...

- Доброго ранку. Підкажіть, ви відправляли резюме на вакансію домогосподарки?

- Подавала, так, - я прикусила губу. Так, відправила я в різні профілі й за багатьма професіями. Звісно, за тими, які мені підходили, які я потягну і де обіцяли нормальну зарплатню.

- Лілію, підкажіть будь ласка, ви зможете приїхати сьогодні?

- Так, я о восьмій закінчую роботу і зможу після під'їхати.

- Так звичайно. Ліснична, сорок, перший під'їзд, п'ятнадцятий поверх, сімдесята квартира, – диктує адресу одразу ж чоловік. - О восьмій ранку чи вечора?

- Ранок, - я хвилююсь. - Співбесіда буде на місці, де мені потрібно буде працювати?