Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Два місяці тому

Я вчора знову не закрила жалюзі, і з самого ранку сонце вже достатньо припікає. Світить прямо в обличчя. Але якщо жалюзі будуть зачинені, я легко можу проспати до обіду, а після дванадцятої сонце перейде на той бік, і тут уже буде тінь. Навіть кондиціонер можна буде не вмикати.

Підхоплююся на ліжку і насамперед вітаюся з Марком.

— Привіт!

Дивлюся на нього із захопленням і вдячністю — він завжди піднімає мені настрій. Посмішка на його обличчі не залежить від того, сонячно надворі чи хмарно.

Верхня губа у Марка вигнута, кінчики підняті догори, від цього посмішка виходить широкою і відкритою. Але мені щоразу здається, що так він посміхається тільки мені одній.

Проводжу рукою по гладкій прохолодній поверхні і швидко притискаюся губами до усміхнених губ. Звичайно, це всього лише кольоровий постер на стіні над моїм ліжком, а не справжній Марк. А ви що подумали?

Якби я побачила живого Марка, напевно зомліла б. Але тим, хто за мене хвилюється, можна спати спокійно — зустріти Марка наживо для таких як я практично нереально. Шансів приблизно стільки ж, скільки зустрітися віч-на-віч із президентом Сполучених Штатів. Або гуманоїдами.

Марк Громов світова знаменитість. Він відомий автогонщик, чемпіон світу і моє перше кохання. Перше і єдине. Я побачила його в короткому репортажі з «Формули», коли мені було п'ятнадцять років, по вуха закохалася, і відтоді ніхто навіть на міліметр не зміг посунути його на моєму особистому внутрішньому п'єдесталі.

Зараз мені вісімнадцять, але я навіть не сподіваюся на зустріч у реальності. Між нами пролягає широка і глибока прірва у вигляді різного соціального статусу. Мої батьки звичайнісінькі люди, які заробляють на життя фізичною працею.

І те, що я їхня єдина і найулюбленіша дочка, ніяк не робить мене ближчою до Марка.

Навіть якщо станеться диво і я зумію потрапити на змагання, ймовірність нашої зустрічі одна до тисячі. Або до десяти тисяч, це дивлячись де відбуватимуться перегони.

Штовхатися в натовпі захоплених фанаток, пробиваючи собі дорогу ліктями, точно не моє. І це тільки щоб побачити, як він іде повз. А може навіть їде.

Поза перегонами наші шанси на зустріч ще мізерніші. Кілька місяців тому помер дід Марка, мільярдер Борис Бронський. Свої капітали він залишив не дочці, матері Марка, а онукам — Марку і Мартіну, його брату.

Марк і Мартін Громови — близнюки, до того ж настільки лякаюче схожі, що в ЗМІ їх часто звуть клонами Громовими. Вони одне одного так і називають не «мій брат», а «мій клон». До того ж брати свою схожість начебто навмисне культивують.

Вони навіть татухи набили однакові — від ліктя до шиї. В одному з інтерв'ю Марк сказав, що це тест-драйв для майбутніх дружин.

— Хто зможе нас розрізнити, на тому ми й одружимося, — підтримав жарт Мартін.

Тепер вони клони-мільярдери, і прірва між нами розширилася і поглибилася не на метри, а на кілометри.

Але це не заважає мені кохати Марка. Я переглянула всі наявні з ним відео та фото, всі інтерв'ю та фотосесії, навіть аматорські зйомки.

Я знаю, що біля нього завжди багато дівчат. Просто дуже багато. Вони всі високі, вродливі, з довгими ногами і пухкими губами. Тут я теж не заганяюся, приймаю це як неминучість. Я тут, він там, їх просто не може не бути.

Звичайно я ревную, але частіше намагаюся просто про це не думати.

Зате мій Марк на постері тільки мій. Виходжу з душу, замотана в рушник, аж тут у дворі лунають голоси. За дві секунди стягую рушник, витираюся і накидаю сарафан. Несправжній Марк усміхається ще ширше і сильніше примружується.

— Не підглядай! — погрожую йому пальцем і біжу у двір.

Батьки два дні як поїхали, і я ще не звикла до того, що одна залишилася господарювати на заправці. Причому зовсім одна, сьогодні неділя, у працівників вихідний.

— Тут є хто-небудь? — чую нетерплячий голос.

— Є, є, — відповідаю невдоволено, на ходу затягуючи волосся у хвіст.

Все ж, коли я встигаю випити кави, світ стає набагато привабливішим і доброзичливішим. А вже як я починаю його любити, тут і говорити не треба.

— Нам повний бак зробіть, будьте ласкаві, — каже відвідувач, піднімаю голову і відчуваю, як рот сам собою розкривається і округляється.

Я немов вростаю в землю. Ноги наливаються свинцем і відмовляються рухатися. Руки безвольно повисають уздовж тіла немов мотузки.

Саме час зомліти, як і обіцяла, бо просто переді мною стоїть Марк Громов, який наче зійшов з мого постера. Тільки зараз він не посміхається. А поруч із ним стоїть його клон Мартін.