Читати книгу - "Випадковий зв'язок, Anastasia Love you"

      В клуб їду в піднесеному настрої і в повній бойовій готовності. Поки я наносила на обличчя макіяк і вибирала собі сукню на вечір, Ілля остаточно зрозумів, що запросити мене з собою було поганою ідеєю, адже збиралася я дуже довго. Зрештою, одягнувши коротку чорну сукню і туфлі на тонкій шпильці я схвально кивнула своєму відображенню в дзеркалі. Його песик захлиснеться слиною, коли мене побачить, а от я ще подумаю, чи погоджуся з ним потанцювати.       Таксі зупиняється біля клубу, з яскравою вивіскою "Імпульс". Незважаючи на нервозність брата, настрій в мене чудовий і запальний. Ми одночасно виходимо з автомобіля, я трохи обтягую свою сукню і дрібочу за братом цокаючи підборами, адже "його величність" навіть не думає на мене чекати. Він взагалі, якийсь дивний, нервовий, чи то злий. Мабуть, це нестача сексу на нього так впливає…       — Може, зачекаєш? — Гукаю в спину і стрімголов лечу слідом за ним. Ілля так різко зупиняється, що я не встигаю вчасно пригальмувати і на всій швидкості врізаюся в тверді чоловічі груди. Мабуть, виховані люди в таких випадках просять вибачення, але від несподіванки і шоку я починаю голосно обурюватись, видираючись з його рук, якими, вочевидь, він врятував мене від падіння.       — Лапи від мене прибрав! — Гарчу підводячи на нього очі і на секунду втрачаю здатність розмовляти. Темно-сірі очі дивляться на мене з явною цікавістю і неприхованим глузуванням, а на обличчі розпливається легка посмішка.       — Сама впала мені в обійми, а тепер обурюється, — знизує плечима Карпенко і по-дружньому тисне руку моєму брату. Ілля взагалі не коментує цей інцидент, а от Ден не втримується від зауваження.       — Могла хоча б привіт сказати, заради ввічливості.       — Привіт! — Пирхаю я відчуваючи, що це широкоплече непорозуміння вже почало псувати мій вечір. Такий правильний, що нудить. Мабуть, саме ця його риса мене дратує найбільше. Про зовнішність нічого поганого сказати не можу, адже природа нагородила його правильними рисами обличчя, дещо похмурим поглядом і темно-сірими очима, які сподобалися мені найбільше. Однак, як давно всім відомо, на одній зовнішності далеко не заїдеш, особливо тоді, коли фінансове становище вимагає бажати кращого. Це зараз він заступник Іллі, а декілька років тому Ден був ніким, і всім, що в нього зараз є він завдячує виключно моєму братові.       Столичний клуб не викликає в мене якогось піднесеного захвату, хоча, за місцевими мірками він досить пристойний. Хлопці, здається, взагалі на мене не зважають, займають місця за високою барною стійкою абсолютно не розділяючи моєї думки сісти за столик.       Вибору в мене немає, тому я слідую за ними займаючи вільний стілець біля Дена.       — Хто хоче пригостити даму випивкою? — Запитую і хитро поглядаю на Карпенка, який, здається, трохи спантеличений моєю хоробрістю.       Хлопець навіть не запитує, що я хочу і замовляє коктейль на власний смак, чим, без сумніву мене дивує. Поки я потягую через трубочку приємний фруктовий напій з ледве відчутними нотками алкоголю, хлопці п'ють віскі і заводять розмову про щось особисте. Я намагаюся прислухатися, але через шум музики не можу розібрати, про що йде мова.       Звісно, я не витримую такого приниження, різко піднімаюся з місця і влаштовуюся між ними схиляючись над Деном.       — Про що шепочетесь? Не хочете поділитися?       Карпенко здивовано зиркає на Іллю, а потім запитує:       — Вона ще не знає про твою витівку? — І тут мені стає справді цікаво!       — Витівку? — Перепитую звертаючись вже до брата, але він лише негативно хитає головою.       — Розповіси? — Це вже Ден запитує в Іллі, але той відмахується і переводить стрілки на друга.       — Через нього все почалося, нехай він і розповідає, — брат перехиляє склянку віскі, трохи кривиться, а потім повертається корпусом до залу, мабуть, в надії знайти кралю на ніч.       Мій інтерес до Іллі зникає, однак я дуже хочу почути, що там в них трапилось, адже останніми днями навіть я помічаю зміни в поведінці брата.       — То що там за витівка? — Перемикаю свою увагу на Дена, який робить ковток алкоголю перед тим, як відкрити мені їхню таємницю.       — Ми з твоїм братом посперечалися, що без грошей і статків на нього ніхто не поведеться. Громов, звісно ж, був переконаний в іншому. Він навіть безхатьком прикинувся для повноти образу. Подробиць не запитуй, Ілля навіть мені їх не розповідав, — одразу випередив мою цікавість Денис, заперечливо хитаючи головою. — Знаю лише те, що одна симпатична дівчина щиро взялася йому допомагати, і, він, з тої радості так забрехався, що тепер боїться зізнатися їй про свої мільйони. По-моєму, на додачу до всього, Громов ще й на неї запав, — а ось це справді мене насторожує і дивує. В нього ще ніколи не було постійної дівчини, тільки так, забавки на тиждень, максимум.       — Ну й дурень, якщо боїться. Гадаю, вона точно не засмутиться таким приємним відкриттям, — взагалі не розумію в чому проблема? Іноді чоловіки так сильно все ускладнюють.       Ден моїх слів не коментує. Киває бармену, щоб той повторив і швидко перехиляє ще одну склянку віскі. Далі взагалі відбувається якийсь капець. До стійки підходить дівчина повністю перемикаючи на себе всю увагу хлопців. Я одразу відмічаю, що вона дуже приваблива, довге світле волосся, виразні блакитні очі і стрункі ноги, трохи прикриті тканиною короткої сукні.       Звісно, Ілля так просто її не відпускає, одразу починає щось заливати, однак її ворожий погляд не викликає в мене довіри.               — Знайомся, це Ден, мій колега. А це, Саша — та сама дівчина, яка мені допомогла, — після цих слів я впадаю в міні-кому і ще уважніше розглядаю білявку, на яку так помітно запав мій братик. Варто відмітити, що зі смаком в нього завжди був повний порядок. Вона дійсно гарна, але на мене дивиться, як на лютого ворога.         — А це, Інна — сестра Дена, — киває на мене від чого я мало не давлюся коктейлем переводячи запитальний погляд на Карпенка. Цей придурок тільки підтакує брехуну. Я навіть привітатися з нею не встигаю, як Ден різко притягує мене до себе за талію дратуючи ще більше. От же ідіоти, невиправні! Самі забрехалися, ще й мене втягнули у свої ігри.         — Руку прибери! Брати себе так не поводять! — Гарчу різко віддираючи його лапу від талії, але роблю лише гірше адже цей козел взагалі втрачає здоровий глузд і нахабно перетягує мене до себе на коліна.         — Не брикайся. На нас ніхто не дивиться, — хрипло промовляє проникаючи своїми сірими очицями під шкіру. Його погляд мене хвилює і бентежить водночас. Є в ньому щось таке заворожуюче, магнетичне і притягуюче. Я навіть розриваю наш зоровий контакт неохоче і, помітивши, що він мене більше не тримає, швидко тікаю з його колін направившись до вбиральні. Лише там моє збите і пришвидшене дихання приходить в норму, а я взагалі не розумію, чому так сильно розхвилювалася. Мабуть, все через те, що Ден мене дратує до печінок. Задурманив мені мозок невідомим коктейлем, от мій організм і дав збій. Все, більше нічого сьогодні не питиму. Краще трохи потанцюю і, бажано, подалі від Карпенка.         Попри свій план втекти на танцмайданчик, я повертаюся назад до барної стійки, але хлопців тут більше немає. Прискіпливим поглядом обводжу приміщення клубу і помітивши свого брата, мало не впускаю щелепу на підлогу. Закинувши на плече ту саму білявку, Ілля через натовп проштовхується разом з нею до виходу, а я в цей момент остаточно переконуюсь, що брат пропав.         — Хочеш так само? — Голос Карпенка бринить прямісінько над вухом. Я аж здригаюся від несподіванки, не розуміючи, коли він встиг опинитися поруч.         — Дякую за пропозицію. Я все ще можу пересуватися на своїх двох.         — Гадаєш, чоловіки носять жінок на руках тільки тоді, коли ті п'яні? — В сірих очах спалахує справжнє полум'я, а міцні руки, користуючись моїм спантеличенням різко відривають мене від землі…