Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Сподіваюся, глядачі повірили.

 - Добре, - шепнула я у відповідь.  - Тільки відразу ж після церемонії - додому!

Рогатий задоволено відпустив мене і втупився  в очі старця, який тим часом холоднокровно роздивлявся мене, при тому, що інші демони ахали, охали і обурено шепотілися за нашими спинами.

 - Здається, твоя наречена не дуже рада майбутньому одруженню, га?  - голос старого був скоріше схожий на каркання ворона.  - Звідки вона взялася так несподівано?

 - Та ми давно з нею зустрічаємося, - впевнено кивнув «мій» демон.  - А сердиться тому, що ми домовлялися з весіллям не поспішати.  А тут обставини склалися так, що... Та згодна вона, просто нервує.  Ми півдня плаття вибирали, найкраще взяли...

 - Встаньте!  - прогримів голос старця.  - Хочу подивитися на вас.

Рогатий схопився, потягнувши мене за собою.  Я обтрусила дороге плаття, яким щойно підмітала викладену кам'яними плитами підлогу (Як я його тепер назад в салон здавати буду?) і вклала руку в простягнуту демоном долоню.

 - Як твоє ім'я, дитя?  - очі старого свердлили мене, немов намагаючись вивернути навиворіт.

Рогатий сіпнувся нервово, а я навіть відчула деяке задоволення.  Якби запитали його, він би тут і спалився, адже сам навіть не поцікавився, як звуть його «наречену».

Я кашлянула, затягуючи злегка паузу, і відповіла, смиренно опустивши очі:

 - Ксенія.  Ксенія Зарево.

 - І ти, дитя зі світу людського, готова вийти заміж за цього лобуря і шибеника, тобто, Мирта Високосного зі світу демонів?

На мить стало моторошно... Але, якщо це єдиний спосіб повернутися додому, то...

 - Так, я згідна.

 - Що ж, владою, дарованою мені вищими силами, оголошую вас чоловіком і дружиною!

Скупі оплески, гнівне шипіння і злісне гарчання за спиною змусили мене зіщулився.  Якось неприємно відчувати потилицею сотні очей, що втупились в тебе, та ще й не людських.

 - В такому разі, Мирт Високосний включається в список спадкоємців Гренхема Грозного, - гучно оголосив рогата старець.  - А вас, молодята, я вітаю.  Весілля відсвяткуємо завтра.  Можна б і сьогодні, якби ти раніше попередив, внучок, - сказано уїдливо.

А я так і сіла, благо, демон вчасно підхопив.

 - Яке весілля?!  - зашепотіла гнівно.  – Ти ж казав: одруження - і все!

 - Так-так, мила, - обхопив мене ручищами Мирт Високосний.  - Знаю, що ти хотіла обійтися без святкування, але потрібно шанувати наші віковічні традиції.  - А на вухо прошепотів: - Я не винен, сама чула, це дід придумав.  Ну, куди ж тепер подітися?  Завтра відбудемо це весілля - і все!  Ти вільна!

Щось мене його «і все» починає напружувати.  Але що я можу вдіяти?..