Читати книгу - "Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт"

Частина 2. Порятунок звернених

Кіра сиділа в медвідсіку і вколювала собі чергову дозу отрути василіска. З цими завданнями та добровольчими місіями незабаром весь запас закінчиться!

З кушетки почулося гарчання і Кіра розплющила очі. Врятовані перевертні хоч і були вдячні за порятунок, але методи виведення аконіту з їхнього організму їм були не до смаку. Ремствування незадоволених швидко зникло після рику Рексара і запропонованого вибору: або укол отрутою василіска, або довга і болісна смерть від отруєння аконітом. Я спочатку посміялася з їхніх розгніваних облич, але потім Рексар всадив і мене в крісло і вколов ін'єкцію. Зрадник.. Ну вкололи мене кількома.. км.. десятками дротиків з аконітом. Ну, з ким не буває, нічого страшного!

Вийшовши з медвідсіку, Кіра пішла в кімнату управління. За штурвалом сидів невдоволений і побитий, але все ж таки цілий, Джаред.

Тобі вже краще? - запитав він, помітивши що я сіла в крісло поруч. Мені й погано не було! - позіхаючи сказала я. Ага, то ти хиталася, коли ви прийшли. - з усмішкою сказав чоловік. Джай із Русланом уже чекають? - запитала я через якийсь час. Ми летимо не на базу "Бестій". - коротко відповів Джаред. А куди?! - здивовано вигукнула я і вказала на хвіст корабля. - Їм потрібна допомога! Я знаю! - рикнув Джаред і я осіклася. - Джай та Руслан закриті на карантин. На базу був напад. А Віктор? - запитала я. У Віктора все забито. - невдоволено відповів чоловік. То куди ми летимо? - обережно поцікавилася я. До Відьмаків. Вони дадуть притулок та вилікують поранених. Я їх уже попередив, на нас чекають. До кого..? - перепитала я. Наша всезнайка не знає, хто такі Відьмаки! - сміючись сказав Рексар, заходячи до кабіни. - Кіро, а куди ти бігла, коли отримувала смертельні рани та отруєння? Додому… – тихо сказала я. – А куди треба було? А треба було до Відьмаків! - Рексар по-батьківськи поклав руку на моє плече і повернув мене до себе. - Відьмаки захищають перевертнів. Та й не тільки перевертнів. Ментатів, тих же василисків, гідр та інших. Загалом нас! І давно? – недовірливо запитала я. Давно, близько восьмиста років. – серйозно відповів Рексар. – Вони навчили мене ментальному контролю. Я думав, що і тебе теж. Ні, я сама! - з гордою посмішкою відповіла я, звісно прибрехавши, з огляду на уроки Саллі та Лори. - І що вони варять у своїх відьмачих казанках? Приворот зроблять? Вона не зрозуміла, хто такі відьмаки. - засміявшись, сказав Джаред. Крихітко.. - Рексар узяв мене за підборіддя і змусив подивитися на нього. - Відьмаки, це ті, хто всі знають про нас. Все знають про раси, види, ліки та отрути. Вони найкращі цілителі та мета їх існування – захищати наш світ від вимирання. Але... Я не чула про цю расу. - невпевнено сказала я. Це штучно виведена раса. Кажуть, що вони були людьми, але потім провели мутації над своїм тілом і стали Відьмаками. Їм підвладна легка магія, цілительство, ментальний контроль, посилений нюх та стійкість до отрути. А з чого вони вирішили нас захищати? - задала я питання, що мучило мене з початку цієї історії. Сама спитаєш. - засміявся Джаред, саджаючи глайдер перед великою будівлею. Не спитає. - серйозно відповів Рексар. - Ти не підеш з нами, Кіро. Чому? - я схопилася з крісла, але мене відразу посадили назад. Тому що ти Первородна. Вони почують твою ауру за версту. - швидко і серйозно говорив Рексар. - Сховай ауру і чекай нас у каюті. Не висовуйся назовні! Рексар, любий .. - я хижо усміхнулася, але осіклася. Я сказав сиди на кораблі! - загарчав на мене Рексар з вогнем в очах, від чого я втиснулася в крісло. - Не можна дозволити Відьмакам дізнатися про тебе! Але... Ніяких "але"! Якими б розумними вони не були, я їм не довіряю .. - склавши руки на грудях серйозно сказав Рексар і суворо глянув на мене.

Мовчки кивнувши я сіла назад у крісло і спостерігала як перевертні виходять з корабля.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍