Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— На лекції її не пустять. Хіба що на ранкову розминку.

— Уже добре. Розминатися вашій сестрі теж потрібно. Рідна, ми з тобою будемо зв'язок підтримувати через листи. Ось, тримай — це скринька артефакт. Вона доставлятиме мені й мамі листи, а ще зі школи завдання. Виконані роботи відправляй матері, вона перешле до школи.

— А як?

— Просто кладеш лист, закриваєш кришку, руку тримаєш на скриньці і кажеш кому. Наприклад, Маїра Рінвер або Рік Рінвер. Зрозуміла? — кивнула — Листи доставляються миттєво. Шкода, у нас толком немає часу показати тобі навіть місто. Завтра вже потрібно роз'їжджатися. Одне радує, це всього на один рік, максимум два. Одну тебе вдома залишити не можемо, ти маленька.

Втомилася повторювати, що дев'ятнадцять років не маленька. Для них я тямуща малеча. Речей мені купили дві валізи, я їх навіть не розпаковувала, так і забрала в академію. Спати довелося на дивані у вітальні. Він хоч і не розкладається, але м'який і як для мене, цілком зручний. З моїм зростом можу витягнутися на весь зріст і витягнути руки і ще місце залишиться.

У перший же день мені показали наш блок із трьох кімнат і вітальні. У нас навіть був свій душ із туалетом і очисним кошиком для білизни. А потім мене відвели в бібліотеку. Мені видали перепустку в неї, і я могла читати все, що тут є. Головне — книги ставити на місце. Брати, бачачи, що я зависла біля книг, залишили мене тут.

Схаменулися вже ввечері, незадовго до відбою. Знайшли в бібліотеці з книжкою в руках. Доглядач мене навіть нагодував і дивився на мене з розчуленням. А я насамперед знайшла книжки зі світоустрою і намагалася їх читати. Мова була складною, занадто незрозумілою. І на одну книжку я витратила цілий день. Перед сном брати мене ще погодували булкою з чаєм і поклали спати на дивані. Заснула, щойно лягла.

Рано вранці був моторошний звук будильника. Довелося швидко бігти у ванну, вмиватися і чистити зуби. Братики прийшли сонні за кілька хвилин, втиснулися до умивальника. Перед цим поцілували мене по черзі в маківку. Дочищали зуби вже разом. Після ранкових процедур пішла з молодшим із трійці на розминку. Він учора домовився з викладачами і мені дозволили бути присутньою.

Група подивилася на мене мигцем, викладач уважніше і відправив групу бігати. Я побігла слідом. Брат одразу прилаштувався поруч і почав давати рекомендації:

— Не біжи так швидко, тримай спокійний темп постійно. Як зрозумієш, що втомилася, і більше не можеш, просто доходи коло і відпочивай. Тобі ще рано великі навантаження. Усе зрозуміла? Кивни.

Кивнула. Януш втік уперед, наздоганяючи групу. Я пробігла від сили два кола і зійшла з дистанції. Коли хлопці робили інші вправи, я робила стільки, скільки могла і потім просто відпочивала. Хлопці вони скрізь хлопці і хвалилися навіть перед такою кнопкою, як я. Викладач дивився з усмішкою. Наприкінці знову відправив усіх бігати. Ось тут, я трохи пробігши за щось зачепилася ногою і добре так полетіла на середині кола, обідравши долоні, коліна, підборіддя. Пораділа, що язика не відкусила. Швидко підірвалася і пішла далі. Почула рик і, побачивши якогось звіра, побігла, він був віддалено схожий на псових, тільки величезного на зріст і худорлявого. Далеко не втекла, хлопець із групи мене підхопив на руки і побіг до викладача.

— І чого встав, бігом у лазарет!

Хлопець узяв мене під пахви і поспішив до лазарету. У будівлі академії, що була схожа на замок, його окликнув, мабуть, викладач.

— Тіме, ти що дітей не вмієш носити? Тим паче дитина поранена! Що за варварство.

Мене забрали в хлопця і дбайливо взяли на руки.

— Маленька така, чия вона?

— Рінверів сер.

— Так, точно, чув. Що сталося?

— Я впала на пробіжці. Нічого серйозного.

На мене подивилися так здивовано, немов меблі ожили й заговорили.

— Так, кнопа, лікар розбереться серйозно чи ні, — сказав викладач і швидко пішов у лазарет. Місцевий лікар швидко обробив мої рани і видав велику чашку з гіркими ліками. Поки тримав її в руках, дивився на мене дуже невпевнено.

— Це потрібно випити? — запитала приречено.

Лікар трохи невпевнено кивнув. Я тільки сумно зітхнула і простягнула руку до чашки. Мені її вручили й уважно стежили за діями. Думали, що почну вередувати й істерити. Ну так, вони бачать у мені нетямущу дитину. А дітям властиво вередувати і не хотіти пити гіркі мікстури. Трохи спробувала ліки, дуже гірко, мене навіть пересмикнуло.

— Краще швидко випити, менш гидко, — сказав невпевнено лікар.

Випила в три ковтки й затиснула рот, бо випите спробувало вийти назад. Навіть сльози виступили на очах. Мене дбайливо погладили по спині. Відчула тепло від рук лікаря.

— Молодець, так краще?

— Угу, ік.

Почалася гикавка, яка мене в край збентежила, а дорослих потішила. Потім лікарю довелося ловити моє тільце, бо ці ліки діяли на мене як сильне снодійне. Засинала я миттєво.

— Заснуло малятко. Нічого, до вечора ранки вже повністю загояться. Треба ж, навіть не плакала і не вередувала, що гіркі ліки дали. Симпатична сестричка у Рінверів, виросте в дуже красиву молоду дівчину.

Після ранкової розминки зайшли брати і магістр, що вів заняття в Януша. Подивилися що солодко сплю, видихнули з полегшенням і пішли. Прокинулася я в другій половині дня. Поруч із ліжком виявила маленький столик і багато різних солодощів. Цікаво, тут можна загодовувати дітей солодким. Вирішила не чіпати, може це в них якесь випробування на витримку. Та й не хочу я такого солодкого, від одного вигляду цих цукерок у мене зводить живіт.

Коли брати прийшли по мене, лікар їх приголомшив:

— Дивна дитина, у сенсі сестра у вас.

— Що з нею? — занепокоїлися хлопці.

— Здорова, не переживайте. Солодкого майже не їсть. Викладачі та студенти їй принесли стільки, а я якраз відходив на деякий час, коли повернувся, мене ледве удар не вхопив, а дитина нічого не зачепила і дивиться з таким здивуванням на мене.