Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

Правда, Москвичову з Пєтуховим дуженько перепало за те, що вони зірвали концерт, але в усій цій історії були й приємні моменти. По-перше, що не кажи, а до них прийшла всенародна слава. Про них довідалися навіть старшокласники. А по-друге, ходити на хор їх більше не змушували.

Сумно, звичайно, що Синицина вийшла сухою з води. Навіть вуж, якого Пєтухов власноруч підкинув їй у портфель, кудись зник. Месники голови зламали: куди він міг подітися? Утім, наступного дня ця загадка була розкрита. По школі рознеслася страхітлива розповідь про те, як математичка виявила в ящику письмового стола сплячу змію. Потім було довге з'ясування, але керівництво школи так і не дізналося, звідки вона взялася. На щастя, Женьчиного класу слідство не торкнулося. Нікому й на думку не спало, що у всій школі було лише двоє учнів, які могли пролити світло на цю таємницю, але вони виявили скромність і зволіли промовчати.

Перше квітня — найвеселіший день у році. Мама каже, що в деяких країнах його називають днем дурнів. Прийшовши в дитячий садок, я вирішив жартома когось обдурити, але ніяк не міг видумати найсмішніший розіграш. Після обіду наша вихователька, Ірина Василівна, хотіла роздати цукерки, але виявилося, що пакет наполовину порожній.

— Зізнавайтеся, хто з'їв цукерки? — строго запитала вона.

Я подумав, що це найслушніший момент її розіграти, і бадьоро випалив:

— Я!

— Як тобі не соромно! Тебе покарано, стань у куток, — обурилася Ірина Василівна.

Я мало не заплакав від образи.

— Але ж сьогодні перше квітня. Це ж жарт!

— Нічого собі жарт — стільки цукерок з'їсти! — захитала головою вихователька. Але потім пом'якшилася: — Добре, у кутку можеш не стояти, але солодкого більше не одержиш. Навіть першого квітня їсти занадто багато солодкого шкідливо.

Коли сестра привела мене додому, мама, як звичайно, запитала:

— Ну, як ти поводився?

— Добре, — тужно буркнув я. Проте відразу подумав, що можна розіграти маму й бадьоро додав: — Сьогодні мене вихователька цілий день хвалила й усім за приклад ставила.

— Молодчина! — сказала мама. — За це я дам тобі шоколадку.

Зрадівши, що цього разу розіграш вийшов, я зовсім розійшовся.

— Ірина Василівна мені також за гарну поведінку цілий кульок цукерок дала, — похвалився я.

— Справді? Тоді шоколадку з'їси завтра, — заявила мама й заховала плитку в буфет.

— Мамо, але сьогодні ж перше квітня, — нагадав я.

— Навіть першого квітня їсти занадто багато солодкого шкідливо, — заперечила мама.

Так я в той день солодкого й не одержав, зате зрозумів, чому перше квітня називають днем дурнів.

У нашому першому «А» найкраща вчителька в школі. Вона завжди розповідає нам щось цікаве. Сьогодні вона говорила про чарівну силу слова й про те, як словом можна вилікувати людину від хвороб. Але коли вона сказала, що словом можна вбити, я не втримався й додав:

— Це можуть тільки чаклуни. Для цього треба знати спеціальне заклинання.

— Нічого подібного. Убити можна найпростішим словом, — заперечила вчителька.

— Як це? — не повірив я.

— Дуже просто, іноді від образливих слів людині стає так боляче, що вона може занедужати й навіть умерти, — пояснила вчителька.

І з посмішкою додала: — Так що, перш ніж щось сказати, спочатку гарненько подумай.

І я подумав. Про Борьку з восьмого «Б». Він був відомим рекетиром. Варто йому було з'явитися на поверсі, де вчаться молодші класи, як потрібно було забиратися геть, тому що, якщо потрапити у лабети до Борьки, то тримайся! Доводилося вивертати кишені й прощатися з грошима. При відсутності грошей можна було відкупитися цукерками. Гірше за все, якщо не було ні того, ні іншого. Тоді Борька давав по шиї, як він говорив: «За моральні збитки».

У Борьки були такі кулачищі,