Читати книгу - "Право на пиво"

— Що вони надумали? — я вирішив відкласти сніданок і теж залишив кухню. — Невже знову проти Стейса вводять санкції?

— Не знаю, — знизав плечима Ріліт. — Аби тільки не змусили знову гасити черговий заколот.

— Точно.

— Ти готовий? — Ріліт, поза сумнівом, також хвилювався перед майбутньою зустріччю, про що свідчила ця буйна поквапливість.

Я кивнув. Хоча ми пропрацювали у парі не один рік, Ріліт міг тільки здогадуватися про стан моєї готовності. Для нас, холоднокровних громадян Співдружності, була видана спеціальна директива, що дозволяє не носити одягу. З цього приводу точилися довгі дебати у Вищій Палаті. Традиціоналісти стверджували, що спільне проживання вимагає певних жертв, але запрошені на засідання вчені запевнили законодавців, що прохання сцефодів продиктоване зовсім не примхою, а життєвою необхідністю. Зрештою, супротивники реформи поступилися. Пізніше дехто з них зізнавався, що головним фактором при голосуванні стала доповідь біологів, які доводили відсутність явних статевих ознак в анатомії сцефодів. Члени Вищої Палати зітхнули з полегшенням: ніхто не дорікне їм у посяганні на цноту.

— То ти готовий чи ні? — ошкірився Ріліт.

Я простояв кілька секунд із заплющеними очима. Температура мого тіла залежала від навколишнього середовища, але корегувалася і нейро-розумово. Я спробував розслабитися, потім, запобігаючи стресу від зустрічі з Головою, мобілізував свій організм — адже сцефоди погано переносять перевантаження і контакт з іншими формами розумного життя.

— Усе гаразд, — вимовив я, розплющивши очі.

— Ніяк не можу звикнути до твоєї медитації, — нервував Ріліт. — Добре було б, якби ваші тендітні тіла працювали, як у нас, ссавців. Постійна температура і жодних проблем! Ех ви… відсталі ланки еволюції…

— І хто це патякає про еволюцію? Кіт, який ледве навчився говорити! — між нами часто виникають жартівливі сварки, які ніколи не переростають у лайку й взаємні приниження.

— Добре, — поступився Ріліт. — Поквапимося. Сам знаєш про сто п’ятнадцяту директиву — запізнення на зустріч із членом Вищої Палати загрожує каторгою…

— Але сто сімнадцята директива передбачає штраф у випадку явки раніше за призначений час, — нагадав у свою чергу я.

— Краще вже позбутися місячного окладу, ніж кілька років гнути спину на алмазних копальнях.

— Теж правильно.

Ми увійшли до телепортаційної камери.

— Сподіваюся, робота не буде марудною — я налаштував телепорт на Штаб-квартиру і натиснув «пуск».

Після відкриття гіпер- і гіпопростору військові відомства Співдружності засекретили всю інформацію про розробки. Сотні років населення міжгалактичного братства дивувалося швидкостям, з якими наші космічні кораблі долали нечувані відстані. І лише витік інформації ні Штабу дозволив цивільному населенню одержати достатні знання про багатопространність простору і насолодитися усіма принадами телепортаційної камери, яка стала єдиним пристроєм, що увійшов у користування усіх громадян.

Кілька років тому я розжився на таку камеру. Вона складалася з двох кабін: вихідної і вхідної. Вихідна служила своєрідними дверима, що відкривали доступ в усі заклади, які мають телепортаційні камери. Завдяки вхідній кабіні, я завжди мав можливість повернутися додому.

Внутрішнє хвилювання наростало. Взагалі я хлопець міцний і побував не в одній колотнечі. Щоправда, усі попередні завдання ми з Рі літом отримували від нашого безпосереднього командира Сот’о. Але сьогодні нас хотів бачити особисто Голова Вищої Палати Співдружності Громонган Раф. Зовсім не знаючи, як поводитися з першою особою міжгалактичної спілки, я намагався пригадати всі директиви, що стосуються спілкування з представниками влади. Так і не знайшовши в коморах свого мозку потрібних знань, звернувся за допомогою до Ріліта.

— Директива двісті двадцять сім, — озвався напарник. — При зустрічі з членом Вищої Палати варто мовчати доти, доки до тебе не звернуться з запитанням.

— Спасибі, друже.

Схоже, Ріліт непогано підготувався до побачення з Головою.

Кілька сотень років тому уряд вирішив прийняти Конституцію, але населення неосяжної держави було настільки різноманітним, що хоч створюй окремі кодекси для кожного з народів Співдружності. Тоді й народилася ідея про директиви, що містять керівні вказівки з поводження громадян ледь не в усіх життєвих випадках. Вивчати всі директиви не було сенсу, але знання основних положень вважалося обов’язковим.

Металеві стулки вихідної кабіни плавно роз’їхалися, і ми одразу опинилися в кабінеті, де вже був наш командир Сот’о — чистокровний пунтанець. Хоча представники цього виду були невисокі на зріст (удвічі нижчі від сцефодів), вони відрізнялися великою працездатністю і мали справді неймовірну спроможність пролазити на керівні посади.

— А ось і мої хлопці, — сказав наш командир.

Ріліт і я вклонилися.

— Здоровенькі були, добродії, — ці слова належали восьминогоподібній істоті, яка развалилася у кріслі. Перед нами був Голова Співдружності Громонгаг Раф класною персоною.

Ми знову вклонилися.

— Відразу перейдемо до справи, — Голова залишив сидіння і, плавно перебираючи мацаками, попростував до нас. — Генерал Сот’о запевнив мене, що ви найкращі у нашому флоті і, переглянувши ваші особисті справи, не маю підстав сумніватися у цьому.

Я не поспішав висловлювати вдячність, оскільки причина нашого виклику до Голови поки що залишалася незрозумілою.

— Кілька років тому наші розвідники відкрили нову планету, — продовжував Громонган Раф. — Нічого особливо, окрім того, що вона, на відміну від більшості планет Співдружності, особливо багата на воду.

Я не одразу збагнув, яку планету мав на увазі Голова: наші патрулі ледь не щодня відкривають нові планети. Але при згадці про воду, зрозумів, що йдеться про ДО-741 — невелике космічне тіло, розташоване десь на задвірках Всесвіту.

— Отже, — голос Громонгана