Читати книгу - "Діаманти Ківі-Ківі"

— У властей руки короткі, — буркнув поліцейський. — Поговоріть ви про це з головним комісаром Хіггенсом. Може, він порозумнішав і не вимагатиме тепер податків. Власті! Красиве слово! Тут цілковите беззаконня, анархія.

На ранок вода трохи спала, але перебрести через протоку все ще було неможливо. Беніссона повідомили, що найближчими днями прибувають перші бурові машини і цемент, а з ними — і поліцейське підкріплення.

На величезній території табору шукачів алмазів, здавалося, запанував спокій. Однак ні поліція, ні конголезькі солдати не наважувалися показатися там. Вони охороняли копальні Беніссона, аеродром і трактир Ельзи Вандермолен, забороняючи будь-кому підходити до цих місць.

Беніссон вимагав забрати силою всі очеретяні плоти, на яких шукачі знову могли б добратися до родовища. Але поліцейський комісар не погодився.

— Там двадцять добрих стрільців. Вони відженуть тих, хто посягатиме на вашу концесію. Проте, думаю, до родовища ніхто не наблизиться. Народ тепер поводитиметься мирно, якщо не дратувати його. До того ж багато шукачів збираються додому, особливо ті, в кого вже є щось у торбинці.

На світанку Жан Янзен знову побував у хворого Тіля. А повернувшись, зажадав від Беніссона, щоб той негайно зустрівся з Брюггенсеном.

— Ківі-Ківі, — сказав він, — не курорт, тим більше для хворої людини. Якщо компанія Де Беерс примусила Брюггенсена приїхати сюди, то вирішуйте справи швидше, не зволікайте.

Шеф-агент пробурчав щось про небажане втручання непроханих захисників, у яких ще молоко на губах не обсохло, проте з усім своїм штабом спеціалістів усе-таки пішов на аеродром.

Фламандець сидів біля люка літака, і представник компанії змушений був зупинитися на стартовій доріжці під палючим сонцем.

— Хай йому чорт. Тут можна схопити сонячний удар, — лаявся картограф Вернон. — Після вчорашньої грози вологість повітря не менше дев'яносто п'ять процентів!

— Незабаром буде і всі сто, а дощ усе литиме й литиме! — весело сказав Тіль Брюггенсен. — Чого ж ви не прихопили з собою стільці й парасольки? На жаль, я не міг доставити сюди літаючий конференц-зал. Чим можу бути корисний?

Інженери й топографи збентежено переглянулись, і тільки Беніссон зверхньо сказав:

— Нам треба точно знати, на яку височінь піднімається вода в болотах під час повені.

— А на якого дідька ми тоді шукали сліди рівня води і відзначали це в профілі? — голосно сказав Вернон.

— Вас не питають, пане Вернон! — гаркнув шеф-агент.

Брюггенсен засміявся.

— Прошу показати мені карту профілю, можливо, я внесу свої корективи у відмітки «ваших топографів.

— Якщо відмітки правильні і вода підніметься до такого рівня, — спалахнув Беніссон, — то копальню затопить!

— Безперечно! Саме про це я в свій час попереджав вас і радив за кілометр від копальні зробити новий прохід для стоку води.

— А ми нічого про це не знаємо, панове! — обурився Вернон і, незважаючи на пекучі сонячні промені, скинув шолом. — Стільки часу згаяли!

— Не втручайтесь у чужі справи! — закричав на нього товстун, в якого обличчя стало фіолетово-синім від спеки і поту. — Тут я вирішую, що робити, а що ні!

— Ви це застенографували? — повернувся Тіль усередину літака. — Дорогий лікарю, якщо знайдеться кілька чесних свідків, які підтвердять компанії Де Беерс цю заяву, то ми сьогодні ж можемо вилетіти в Леокін. Я прибув у Ківі-Ківі не для того, щоб давати поради, які ніхто не виконує.

— За договором, містер Брюггенсен, ви повинні залишитися тут, поки буде потрібна ваша допомога, — все дужче заплутуючись, сказав Беніссон. — Сьогодні ви покажете місце, де треба зробити прохід для води. Я наполягаю на цьому!

— Даремно галасуєте, — глузував Тіль. Зараз він був не схожий на хворого, навпаки, мав вигляд здорової, бадьорої людини. — На тому місці я був з вами раніше, воно нанесено і на вашу і на мою карту. Погляньте на цю жирну синю стрілку. Ні, тільки так, цей примірник я з рук не випущу!

— А звідки у вас карта компанії? — У Беніссона аж подих перехопило. — Вернон, що ви на це скажете? Я віддам вас під суд!

— Ви думаєте Жан Янзен не вміє креслити? — спитав іронічно Тіль. — Я навіть написав вам усе, підрахував, скільки вибухівки потрібно, скільки часу займуть підривні роботи і через який час покриються збитки. За тиждень ви зробили б усе, Самуель Беніссон! В день мого від'їзду ви клялися, що негайно розпочнете роботу. В мене є два свідки.

— Витягайте карту і розрахунки, — зажадав довгов'язий інженер-підривник Кроньє. — І так багато часу згаяно. Технічне керівництво компанії одержить від нас, спеціалістів, лист. Ці кляті торговці можуть угробити найкращу техніку!

— Вважайте себе звільненим! — заревів Беніссон. — Ви, Вернон, теж можете забиратися під три чорти. Обійдусь без вас.

— Негідник! — закричав інженер. — Я тут рискую життям, гублю здоров'я, але совість свою, не продам, на це не розраховуйте!

— Свята правда, — підтвердив Вернон. — Кінчайте з ним розмову. Даремні балачки. Боже, оцей піт і москіти — справжнє прокляття! Чи не підете з нами випити за дружбу, Брюггенсен?

Брюггенсен повернув до нього обличчя, спотворене болем.

— Ні, хлопці, не можу: ноги. На думку лікаря Массіньї, тимчасовий параліч. — Він хотів міцно потиснути цим чесним людям великі, дужі руки, але потиск вийшов дуже слабий.

Як тільки відвідувачі пішли, Брюггенсен зі стогоном похилився назад. Важко грати роль дужого тоді, коли висиш на волосинці від смерті.

роза напередодні була, першою ластівкою періоду дощів. Наступного дня злива тривала вже дві години. З неба, ще нещодавно зовсім