Читати книгу - "Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев"

Виявляється, в камеру під виглядом відвідин вічного в’язня, ченця Кампанелли, котрий ще тридцять років тому готував повстання проти іспанської корони і відтак був засуджений на довічне ув’язнення, пробралися нові змовники. Вони виступають проти іспанських військ, які допомагають найсвятішому папі підтримувати в його області належний порядок. Навіть кардинала Спадавеллі втягли вони у свою змову. Кардиналові вдалося обманом дістати в довірливого отця всієї католицької церкви дозвіл на помилування затятого змовника, який разом із підступним монсеньйором Спадавеллі покинув в’язницю, щоб у Папській області підняти повстання…

Генерал Педро Гарсіа мав запальну вдачу. Повідомлення Беніто Парца так роздратувало його, що в нього аж розлилася жовч — од люті враз пожовкло обличчя.

— Капітане Лопес! — хрипло скомандував він. — Негайно дізнайся, куди монсеньйор кардинал сховав злочинця, обдуривши самого папу. Наш обов’язок — зробити його святості Урбану VIII послугу і водночас покласти край усім негідним задумам змовників.

— Вони збиралися в камері в’язня під виглядом складання заборонених святою церквою гороскопів, — не вгавав Парца. — Це, синьйоре генерал, межує з чаклунством, за що, як відомо, карають не лише в’язницею, а й вогнищем.

— Не просторікуй! — крикнув генерал. — Ліпше скажи, де зараз в’язень?

— Мені вдалося підслухати, як кардинал наказав кучеру їхати до французького посланника.

— Он як! — спаленів Педро Гарсіа. — Негідника переховують у лігвищі одвічного ворога Іспанії, яка воює із Францією! Капітане Лопес, узяти солдатів зі шпагами й мушкетами і без зайвих розмов увірватися в дім, де засів злочинець. Чинитимуть опір, діяти, як у Мексіці. Зрозумів?

— Усе зрозумів, мій генерале!

Скривившись, Гарсіа недбало кинув Парца гаманець, з якого переклав собі до кишені половину монет. Начальник в’язниці, низько кланяючись і відступаючи назад, бурмотів:

— Спасибі, спасибі від усіх моїх тринадцяти дітей…

Генерал сів обідати, але апетит пропав від одної тільки думки, що про вжиті заходи треба повідомити найсвятішому папі, згадавши при цьому ім’я кардинала Спадавеллі. Він не знав, як це зробити, бо в Новій Іспанії не звик до дипломатичних викрутасів, діючи лише на власний розсуд.

— Ей, Лопес! Ти ще не пішов? Послухай-но: якщо раптом доведеться вибачатися перед папою, врахуй, що чернець не повинен бути “схопленим”.

— Як? — здивовано перепитав Лопес, знову заглянувши до генерала.

— Ти геть з глузду з’їхав! Пригадай, як ти розправлявся з жерцями.

— А-а… Гаразд. — Капітан схилив голову і, помахавши перед собою капелюхом з пір’їною, вийшов.

Кінний загін іспанців із десяти чоловік під командуванням Лопеса промчав вулицями Рима, розганяючи зляканих перехожих. Біля будинку французького посланника солдати зупинилися.

Двом із них з мушкетами капітан наказав засісти за кущами навпроти будинку і взяти на приціл двері й вікна, якщо злочинець спробує втекти. Сам Лопес у крислатому капелюсі, що захищав його від тропічного сонця в Америці, рішуче піднявся на ґанок і, повернувшись спиною, грюкнув ногою в двері.

Стулки враз розчинилися, і Лопес не зміг ухилитися від доволі відчутного удару нижче спини. Він заточився, втратив рівновагу і, спотикаючись, розтягнувся в піску під дружний регіт не тільки того, хто вийшов на ґанок, а й своїх солдатів.

Украй розлючений, капітан схопився на ноги, дістав шпагу і кинувся на кривдника, що теж стояв зі шпагою в руці.

— З дороги, негіднику! — побагровів од крику Лопес. — Іменем іспанського короля я вимагаю видати злочинного ченця Кампанеллу.

— За міжнародними законами ця територія належить не іспанському, а французькому королю, іменем якого я пропоную вам щезнути з моїх очей.

— Мені плювати на твої міжнародні закони. За велінням мого короля ми зараз увійдемо в дім, чий би він не був, і витягнемо звідти змовника.

— Ви переконаєтеся, що не зможете пройти повз мене, сеньйоре! — непоганою іспанською мовою зауважив незнайомець.

— Хто ти такий, — заверещав Лопес, — щоб ставати мені на дорозі?

— Той самий камінь, об який ви спіткнетеся, сеньйоре.

Раптом із-за спини захисника дому вийшов французький посланник.

— Сеньйоре! — вигукнув він теж по-іспанському, бо, як дипломат, знав кілька мов. — Благаю вас не вдаватися до сили зброї. Всі ми однаково шануємо владу найсвятішого папи Урбана VIII, і я честю дворянина запевняю: в моєму домі немає нікого, хто з’явився б тут без волі папи.

— Я тобі покажу, де тебе чекають і твій папа, і твоя мама, які, напевно, давно здохли! — несамовито зарепетував Лопес, водночас подаючи сигнал солдатам штурмувати двері.

Сам він перший кинувся на захисника дому і перший дістав відсіч, не розуміючи, що сталося. Він стояв перед доволі молодим французом без шпаги в руці, якою щойно хотів проткнути нахабу.

Лопес мимоволі відскочив убік, даючи солдатам дорогу до противника.

Але той сам перейшов в атаку і вже не застосовував свого улюбленого прийому, з якого колись почав у Парижі блискучу кар’єру дуелянта. Першого ж солдата блискавичним, невловимим рухом він звалив ударом у груди, за ним — другого, третього… Ще троє полягли слідом за ними.

Лопес тим часом підібрав свою шпагу, але не ризикнув кинутися в бій. Його мексиканський сподвижник капрал Педро Карраско, що тримав коней, був останнім, якщо не рахувати двох солдатів у засідці, і також не відважився зітнутися з цим страшним противником, хоча й мав славу непоганого тореадора.

Капітан Лопес озирнувся на кущі і дав сигнал. Майже водночас пролунало два постріли, і Сірано де Бержерак із прошитими навиліт грудьми горілиць упав на ґанок.

— Уперед! За ченцем! — крикнув Лопес і метнувся в дім, відштовхнувши хлипкого французького посланника.

Капрал Карраско увірвався в двері слідом за своїм капітаном.

І саме в цей час вулицею мчали навскач запряжені цугом коні. Карета, гуркочучи великими колесами, підстрибувала на нерівній