Читати книгу - "Сусід на одну ніч, Альма Лібрем"

Розділ шістнадцятий

Коли з нескінченним списком гостей було покінчено, всі зайняли свої місця, ми з Сашею станцювали перший шлюбний танець, а він якимось чудом вмудрився не відтоптати мені ноги, вдалось трохи розслабитись. Ведучий, ще один Сашин друг, придумав досить мирні конкурси, що частіше за все не вимагали присутності нареченого и нареченої, і єдиною активністю, яку чекали від нас з Олександром, були пристрасні поцілунки під гучні крики «гірко», що звучали навіть частіше, ніж зазвичай.

Але… Мені було все одно, що на нас всі дивляться. Власне, я майже не звертала уваги на шум, що нас оточував, на людей, що крутились довкола. Мені хотілось втонути в моєму коханому чоловікові, завжди бути лише з ним. Щоб ми дійсно розділили одне життя на двох.

І, здається, Саша хотів того самого.

Ведучий оголосив черговий парний конкурс – пари один на одному повинні були збирати прищепки. Саша виразно скосив погляд на мою дорогу сукню і рішуче відмахнувся від спроб змусити наречених брати в цьому участь.

Я побачила краєм ока, як піднялась Кіра, ігноруючи протести Назара, і потягнула його на майданчик. Слідом Женя потяг невдоволену Машу.

- І ти хочеш мені сказати, - уїдливо протягнула я, - що вони не пара.

- Звісно. Були б вони пари, нащо йому було б шукати прищепки, щоб помацати її з закритими очима? – закотив очі Саша. – Зробили б це за зачиненими дверима в спальні.

Наче зрозумівши бажання Жені, ведучий обліпив Машу прищепками з ніг до голови, причепив їх в стільки місць, що, здавалось, більше вже було нікуди. На тій самій Кірі було в три рази менше.

- Мені здається, вона незадоволена, - захихотіла я. – І не через прищепки.

- Звісно, незадоволена, - закотив очі Саша. – Я рік з ними разом пропрацював, і Машка у нас живе за принципом «в світі нема місця любовним стосункам». А Женя… Як там в коментах пишуть?

- Милота.

- От. Несмілива милота, - нахабно зареготів мій чолові.

Милота – під два метри зростом, з бородою і дуже такою мужньою зовнішністю, - з таким захватом знімав з Маші прищепки, ігноруючи її обурення і спроби відштовхнути його руки, що я навіть не сумнівалась, з чого б то раптом їх в коментарях всі вперто називали парочкою.

Та від споглядання цієї картини довелось відволіктись; Василь Васильович, що сидів геть поруч, а після початку конкурсу взагалі зайняв місце Сашиного тата, гучно закричав «гірко», і нам довелось підійматись та цілуватись.

Не те щоб це було неприємно, о ні. Мені здалось, я знову пірнула в океан власного кохання з головою – настільки добре мені було відчувати себе дружиною Саші та бути разом з ним.

Сідали ми під сумне зітхання Василя Васильовича.

- Яка ви все-таки красива пара! – промовив він. – Ну от просто… Треба було вас у якесь весільне шоу покликати! Може, хоча б рейтинги каналу підняли б…

Саша зробив вигляд, наче нічого не почув. Я ж спробувала поїсти, хоча насправді дуже боялась замастити сукню.

Василь Васильович зітхнув ще раз, причому з таким сумовитим виглядом, що ми з Сашею ледь стримали сміх.

Можливо, нервовий, тому що його дядько своїм занудством міг довести до сказу кого завгодно, і нам про ці його особливості було чудово відомо.

- Я не думаю, що наше весілля дійсно допомогло б підняти які-небудь рейтинги, - похитала головою я. – Це ж рядова подія. Ми не зірки.

- Ну, чому не зірки, - пробурмотів Вась-Вась. – Якоюсь мірою…

- Точно не зірки, - рішуче хитнула головою я.

Ніколи не хотіла бути знаменитою. Відомість – це завжди велика відповідальність. Краще насолоджуватись моїм тихим, домашнім щастям, коли ніхто не намагається влізти з камерою у вікно чи пробратись до кабінету, щоб взяти інтерв’ю…

- А шкода! От коли ти, Сашенько, - занив Василь Васильович, - у нас працював, на каналі все добре було! А зараз… Втрачаємо глядача!

Олександр зітхнув.

- Думаю, що справа не в мені. Ви б якось контент переглянули, змінили напрямок… Може, тоді б з’явилось більше нормальних спонсорів.

- Може, - не став сперечатись чоловік. – Але якби ти повернувся!..

- Дядь Вась, ну куди я повернусь? Ти ж мені зарплату ще меншу, ніж іншим, ставив. Як родич, ага! У мене тепер молода дружина. Може, - Саша хитро посміхнувся, - діти скоро підуть. Мені на низьку зарплатню тепер ніяк не можна.

Я почервоніла. Діти… Мені самій, може, вже би й хотілось, не просто зараз, та через рік-другий… Напевне, ми вже були до цього готовими.

- Ох, не хочеш ти дядькові допомогти! – пожалівся Василь Васильович. – Не цінуєш добро! Хоч би пораду якусь дав, коли сам не повернешся.

Саша на правах досвідченого спеціаліста схилився до чоловіка і прошепотів:

- А ти не думав взяти Марію та Євгена на якесь особисте шоу? Може, і рейтинги б на каналі підняли… Дивись, в мережі їх люблять, парою вважають…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно