Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

— Ти ж сама знаєш, що я правий, — ніби вторячи моїм думкам, відповів Руслан, — просто не можеш зізнатися собі в цьому.

Так, правий, але зараз мене хвилювало інше. Загубившись у своїх спогадах, я й не помітила, що ми їхали не додому.

— Де ми? — я злякано озирнулася. Таксі зупинилося у незнайомому районі біля сірої будівлі з величезною неоновою вивіскою «Siski.Tut», і мене обдало крижаним жахом. Що відбувається? — Руслане, куди ти мене привіз?

— Заспокойся, Таню, лише до себе на роботу, — сусід хитро підморгнув і вийшов із автомобіля. Відчинив двері з мого боку і додав: — Вчитиму тебе приймати себе і своє тіло.

— С глузду з'їхав? Це ж стриптиз-клуб! — навіщось я сказала очевидне.

Звичайно ж. Білборд з оголеними моделями, фігурки накачаних хлопців в одних плавках уздовж доріжки, та сама вивіска з нехитрою вульгарною назвою жіночих грудей. Все вказувало на те, що це не музей чи бібліотека.

Але що ми тут робимо? Що ще Руслан задумав? Так і знала, що він не просто так мені допомагає.

Невже прийшов час розплати…

Змусить мене пестити себе перед усіма відвідувачами, намагаючись переконати мене у такий спосіб, що я приймаю своє тіло? Чи сам влаштує шоу тваринного спарювання на очах якогось збоченця? А чому, власне, і ні? Сексуальній фантазії сусіда можна лише позаздрити. Ніхто не знає, що йому спаде на думку.

Все ж таки у Руслана явно якісь психічні відхилення. Я не психіатр, звісно, щоб стверджувати таке, але з ним щось не те. Потрібно на дозвіллі погуглити симптоми патологічних маніяків. Вони часто обирають у жертву негарних одиноких дівчат, зникнення яких ніхто і не помітить.

— Тань, давай трохи швидше! У мене незабаром зміна починається, — командний голос сусіда увірвався в мої роздуми. А я вже на повну уявляла, як мої останки шукатимуть лісом поліцейські собаки. Все всередині мене похололо від побаченої картинки.

Струснула головою, проганяючи страшні кадри моєї смерті і перевела мутний погляд на сусіда.

— Руслане, ти мене вб'єш? — прохрипіла я, зовсім не впізнаючи свій голос.

На що я сподівалася? Наче справжній маніяк зізнається у такому.

— Вб'ю, звичайно, якщо через твою неквапливість я отримаю штраф за запізнення, — сусід реготнув і, схопивши мене за зап'ястя, потягнув до входу, — і так цілий день із тобою провозився. Жодної подяки, — з явним сарказмом промовив він.

Дивно, але мене його відповідь влаштувала. Я подумки видихнула і посміялася з ним. І справді, який він маніяк? В новинах показують, що маніяки — чудові та зразкові сусіди, а Руслан… зовсім не зразковий сусід. Навіть надто не зразковий.

Тяжкі скляні двері відчинилися і в мене миттєво закрутилася голова від лілово-синього приміщення. Мерехтливе світло, величезні дзеркала на стінах, червоні дерматинові диванчики, галаслива музика, напівголі дівчата, що снували туди-сюди...

Захотілося відразу вибігти назад на вулицю і викликати таксі додому, рятуючись від дикої атмосфери.

Що це за місце таке?

Я ніби впала в нескінченну нору, як Аліса в країні Чудес. І ніяк не могла прийти до тями, щоб зрозуміти всю дичину тих самих чудес. Тільки зараз мене оточували аж ніяк не чудеса.

Повністю дезорієнтована я слухняно йшла за Русланом. І сама не помітила, як ми опинились у маленькій кімнатці, забитій дівчатами та вішаками з костюмами. Наша поява не залишилася непоміченою. На нас одразу ж вирячилися кілька пар жіночих очей.

— Полковнику, кого це ти нам привів?

Полковник? Невже Руслан військовий? Чи це просто псевдонім?

До нас граційною кішечкою закрокувала гарненька мулатка. Майже гола. З афрокосичками на голові, в одних блискучих трусиках і без бюстгальтера. Я машинально залипла на її темно-коричневих сосках з рожевими вісюльками у вигляді хрестиків.

І як їй не соромно так ходити?

— Подобається? — підколола мене дівчина, помітивши, як я витріщаюся на її груди.

— Ні-ні, вибач, — пробелькотіла зніяковіло, — тобто ти гарна і тіло в тебе гарне… але ти мені не подобаєшся… Тобто подобаєшся… Але я не лесбійка, якщо що. Господи, що я верзу? — ледве чутно додала.

Я опустила погляд, не наважуючись більше нічого говорити. Мої щоки просто палали, сповіщаючи всіх, що я максимально присоромлена.

Ну чому я не вмію провалюватися під землю після своєї чергової ганьби?

— А вона кумедна, — підсумувала дівчина сусідові. Мабуть, мулатку зовсім не збентежили мої слова, — але чого ти її сюди притягнув, полковнику?

Знову полковник. Домисли про те, що сусід служив у якихось військах, тепер не здавалися такими дурними. Напевно, все не так складно.

— Єво, мені потрібна допомога, точніше, моїй сусідці, — Руслан підморгнув мені, — я твій боржник.

Єва… яке гарне ім'я. Не те, що моє. Таня. Тетяна. Фу, зовсім відбиває бажання до будь-якого сексу.

— Що саме треба, полковнику? Не люблю загадки, — мулатка пальчиком проникнула у розкритий воріт його сорочки і зовсім нескромно провела по грудях, а я мало не задихнулася від ревнощів. Що вона собі дозволяє? Коза, блін. Коза, але така красива та сексуальна. Я не варта і її мізинця.