Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

- Сподіваюся так і буде, - я зітхнула та відступила на крок. Аж раптом під моєю ногою земля зрушила з місця. Я змахнула руками, намагаючись втримати рівновагу. Каміння з гуркотом посипалося вниз.

Охоронець смикнув мене до себе.

- Дякую, - видихнула я. Кілька секунд ми слухали далекий шум падіння каменів, а потім Ґрейн повільно відпустив мене. Його рука ковзнула від мого плеча до долоні у ніжному торканні.

- Повертаймося, - з незрозумілим мені сумом вимовив чоловік. - Тут небезпечно вночі.

Він пропустив мене вперед і запалив тьмяний світлячок, який вказував дорогу до магмобіля.