Читати книгу - "Хід королем"

— Що ти маєш на увазі? — твердо спитав Уркгарт.

— Пробачте, Френсисе,— пояснив Стемпер.— У вас на столі мало лежати повідомлення. Сьогодні вранці вмер Фредді Бенкрофт.

Уркгарт поміркував про смерть рядового депутата, представника одного з центральних графств. Це не було повною несподіванкою. Бенкрофт був політичним трупом багато літ, і ось нарешті став трупом справжнім.

— Шкода, а яка у нього більшість? — Уркгарт ледве вставив знак пунктуації чи паузу між цими двома думками. Всі добре усвідомлювали його занепокоєння: жалобні заголовки в газетах під час довиборів зазвичай змінювали настрій нації — як правило, проти уряду, і його кандидата прирікали на ритуальне заклання.

— Недостатня.

— Бридня все це.

— Ми програємо. І що довше потягнемо, то гірше буде.

— Перші довибори за той час, що я на посаді прем'єр-міністра. Не надто грандіозна реклама, еге? Я сподівався, що заскочу на підніжку і мене не зіпхнуть під колеса.

Їхню розмову обірвав жовтовидий молодик у зім'ятому костюмі та з криво зав'язаною краваткою, чиє бажання втрутитися було спричинене вихиленим келихом «Лібфраумільху», а також закладом з однією стрункою секретаркою, яка в разі свого програшу відіграється в ліжку, здолавши соромливість.

— Перепрошую, я щойно приєднався до інформаційно-аналітичного відділу партії. Можна мені отримати ваші автографи? — він сунув їм папірця і брудну ручку.

Всі чекали, що зараз Уркгарт відчитає молодика-причепу за нахабство і звільнить за недоречне втручання. Однак Уркгарт усміхнувся, вітаючи це вторгнення.

— Бачиш, Тіме, комусь я потрібен! — він черкнув на папірці.— І які ваші амбіції, юначе?

— Я хочу бути канцлером, містере Уркгарт.

— Посада зайнята! — скинувся канцлер.

— Поки що...— попередив прем'єр-міністр.

— Спробуйте Бруней,— додав Стемпер менш фривольним тоном.

Доки папірчик обходив коло, присутні ще трохи повеселилися, але нарешті кпини припинилися, і молодик відійшов убік до зашарілої по вуха секретарки, а Уркгарт помітив, що на нього дивляться позбавлені навіть іскринки жартів, безкомпромісні очі Стемпера. На відміну від інших, ці двоє знали, наскільки важливі ці дострокові вибори. Якщо рецесія і перевищення кредиту в банку були зашморгом, який затягувався у них на шиях, то новина про вибори пролунала, мов останнє рипіння шворня на опущеній покришці люка. Усе ж таки має бути якийсь вихід.

— Щасливого Різдва, Тіме?

Слова Стемпера прозвучали як подих крижаного вихру в арктичній ночі.

— Не цього року, Френсисе. Це неможливо. Ви маєте визнати цей факт. Не зараз, не після короля. Це просто неможливо.

Частина друга

Розділ дев'ятнадцятий

НОВИЙ РІК

Букінгемсьний палац

31 грудня

Мій найдорожчий сину,

Сьогодні минув цілий рік відтоді, як я став королем, і мене переповнюють тривожні передчуття.

Уночі я бачив сон. Начебто я у кімнаті, де все біле, предмети трохи неясні, як іноді трапляється в сновидіннях,— здається, це лікарня. Я стояв поряд з ванною, білою, як і все інше, і в ній дві медсестри купали мого батька, старого і немічного, яким він став перед смертю. Вони купали його в теплій воді з такою ніжністю і турботою, а він почувався зовсім спокійно, і я також. Я відчував такий спокій і безтурботність, яких я не знав уже багато місяців.

Потім з'явилася ще одна медсестра. Вона несла згорток. Немовля! Ти! Тебе завинули у білу хустину. Але щойно я нетерпляче простягнув руки, щоб узяти тебе, як і та медсестра, і дві інші, що купали мого батька, зникли. Я намагався втримати тебе, але батько без допомоги вже не міг плавати і зненацька занурився на дно ванни, вода залила обличчя, залила очі. Однією рукою я потягнувся до нього, але ти почав падати. Щоб урятувати його, я мав дозволити упасти тобі. Я не міг урятувати вас обох. У мене була секунда, не більше, щоб вирішити: чи він потоне, чи ти випадеш у мене з рун... А потім я прокинувся.

Для мене це занадто прозоро. Королівська родина покликана символізувати спадкову тяглість між минулим і майбутнім, а я не думаю, що це можливо. Король може чіплятися за минуле, традиції, загнивання. Або обрати майбутнє, з усіма його неясностями, небезпеками — і сподіваннями. Ми мусимо обирати.

Я на роздоріжжі — і як людина, і як монарх. Я знаю, що мене люблять, але не знаходжу в цьому розради. Коли популярність зростає за рахунок занепаду прем'єр-міністра, то це не може принести нічого доброго. Містер Уркгарт — людина, що багато собі дозволяє і, як мені здається, мало чим гребує. Він хоче сам-один розбудовувати майбутнє — можливо, як і будь-який прем'єр-міністр,— але він занадто нестриманий. Проте якщо я не братиму участі у розбудові цього майбутнього, як людина і як монарх, то, отже, у мене немає ні мужності, ні душі — нічого.

Я не шукатиму конфронтації, тому що зрештою програю. Але й не буду просто безмовним абсолютним нулем в очах несумлінного і немудрого уряду. Пильно стеж за розвитком цього протистояння. І вчися, бо прийде і твій час.

Відданий тобі

батько

Розділ двадцятий

Це неважливо у політиці — упізнавати всіх. Однак важливо, щоб упізнавали вас.

Передбачалося, що на Новий рік буде бал-маскарад, але Стемпер відмовився брати участь. Уперше за політичну кар'єру люди почали його впізнавати, запобігати перед ним, що свідчило про його нібито значущість, і винуватити лише себе, якщо він раптом знудиться за розмовами з ними. Та хай йому грець, він не згодиться напнути якийсь карикатурний капелюх, щоб тільки догодити господині. Леді Сьюзан Кассар на прізвисько Деккі була дружиною провідного директора ВВС. Увесь рік він проводив, намагаючись зробити так, щоб мізерний бюджет його корпорації покривав його зобов'язання, у той час як дружина безперервно будувала плани, як би викинути половину його платні за одним разом, улаштувавши всім відоме помпезне святкування Нового року. Екстравагантність її гостинності відповідала переліку гостей, який вона складала на комп'ютері цілий рік, щоб пошанувати всіх найвідоміших сильних світу цього, щоб нікого не оминути. Подейкували, буцімто щоб ти потрапив до переліку, недостатньо просто пограбувати банк — тебе мусять зловити і публічно розпізнати як злочинця,