Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

— Здоров, Гаррі! — пролунав ззаду знайомий голос.

— Невіле! — зрадів Гаррі, обертаючись до кругловидого хлопця, що проривався до нього.

— Привіт, Гаррі, — привіталася довгокоса дівчина з великими затуманеними очима, що стояла біля Невіла.

— Луно, привіт, як ся маєш?

— Чудово, дякую, — відповіла Луна. Вона притискала до грудей журнал; великі літери на обкладинці повідомляли, що до журналу безплатно додається пара спектро-кулярів.

— Бачу, «Базікало» процвітає? — запитав Гаррі, що певною мірою симпатизував цьому виданню, бо ж торік давав для нього ексклюзивне інтерв’ю.

— О, так, наклади значно зросли, — радісно повідомила Луна.

— Пошукаємо місця, — запропонував Гаррі, й вони втрьох пішли по вагону повз групки учнів, що мовчки на них витріщалися. Нарешті знайшлося вільне купе і втішений Гаррі швиденько зайшов туди.

— Вони навіть нас розглядають. — сказав Невіл, показуючи на себе й на Луну, — бо ми з тобою!

— Вони вас розглядають, бо ви теж були в міністерстві — уточнив Гаррі, закидаючи валізу на багажну полицю. — Нашу маленьку пригоду «Щоденний віщун» обсмоктав з усіх боків, ви ж читали.

— Ага, я навіть думав, що бабусю розсердить уся ця реклама, — сказав Невіл, — але вона дуже зраділа. Каже що я нарешті став гідним сином свого тата. Купила мені нову чарівну паличку, дивись!

Він витяг паличку й показав Гаррі.

— Вишня й волосина єдинорога, — гордо пояснив він. — Здається, це була чи не остання паличка, продана Олівандером, бо на другий день він зник… Треворе, назад!

І він пірнув під сидіння по свою жабку, що вкотре спробувала втекти на свободу.

— А ми цього року так само будемо проводити збори ДА? — поцікавилася Луна, витягуючи з «Базікала» психоделічні окуляри.

— Та навіщо? Амбриджки ми вже позбулися, — сказав Гаррі, сідаючи. Невіл гупнувся головою, вилазячи з підлавки. Видно було, що він дуже розчарований.

— Мені подобалася ДА! Я там стільки всього від тебе навчився!

— І я любила наші зустрічі, — тихенько додала Луна. — Так, ніби я мала друзів.

Луна часто говорила такі незручні речі, і Гаррі відчував від цього і жаль, і ніяковість. Та відповісти він не встиг, бо за дверима купе почалася метушня: дівчата з четвертого класу про щось перешіптувалися й хихотіли.

— То запитай його!

— Сама запитай!

— Добре!

І ось одна відважна на вигляд дівчина з великими темними очима, виразним підборіддям і довгим чорним волоссям, відчинила двері.

— Привіт, Гаррі, я Ромільда Вейн. — представилась вона голосно і самовпевнено. — Хочеш перейти в наше купе? Не обов’язково сидіти з ними. — додала вона театральним шепотом, показуючи на Невілів зад. що знову випинався з-під лави, і на Луну, яка вже начепила свої спектрокуляри й скидалася тепер на божевільну барвисту сову.

— Це мої друзі. — холодно відповів Гаррі.

— О, — здивувалася дівчина, — Он як. Ясно.

І вона зникла, зачинивши за собою двері.

— Усі думають, що в тебе мають бути крутіші друзі, ніж ми, — Луна як завжди була безпосередня.

— Ви круті, — не погодився Гаррі. — Ніхто з них не був у міністерстві. Вони не билися пліч-о-пліч зі мною.

— Це з твого боку дуже люб’язно. — засяяла Луна, поправила на носі спектрокуляри й поринула в читання «Базікала».

— Але ж із ним ми віч-у-віч не стикалися. — Невіл виліз з-під лави увесь у пилюці й павутинні, з упокореним Тревором у руках. — Тільки ти. Чув би ти, що про тебе казала бабуся. «Цей Гаррі Поттер відважніший за все Міністерство магії разом узяте!» Вона усе віддала б, аби мати такого внука, як ти…

Гаррі зніяковіло засміявся й негайно змінив тему на результати СОВ. Невіл почав розповідати про свої оцінки й робити припущення, чи дозволять йому здавати НОЧІ з трансфігурації, якщо він отримав лише «Задовільно», та Гаррі слухав його хіба одним вухом,

Невілове дитинство занапастив Волдеморт так само, як і дитинство Гаррі, та Невіл і не підозрював, якою схожою на долю Гаррі могла стати його власна доля. Пророцтво могло стосуватися будь-кого з них. але з якихось незбагненних причин Волдеморт вирішив, що йшлося про Гаррі.

Якби Волдеморт обрав Невіла, то зараз саме Невіл сидів напроти Гаррі зі шрамом-блискавкою й тягарем пророцтва… Чи ні? Чи померла б Невілова мама, рятуючи його, як Лілі, що померла заради Гаррі? Ясно, що так… а що, якби вона не зуміла захистити сина від Волдеморта? Чи тоді взагалі не було б жодного «Обранця»? Тільки порожнє місце там, де зараз сидить Невіл, і Гаррі без шраму, і цілувала б його перед сном рідна мати, а не Ронова?

— Гаррі, що з тобою? Ти якийсь дивний, — занепокоївся Невіл.

Гаррі здригнувся.

— Вибач… я…

— Що, мучить руйносмик? — співчутливо запитала Луна дивлячись на Гаррі крізь свої величезні барвисті окуляри.

— Як… що?

— Руйносмик… Це невидимі тварючки, що залітають крізь вуха й розріджують мозок, — пояснила дівчина. — Я чула, як один тут дзижчав.

Вона ляснула руками в повітрі, наче ловила великих невидимих комах. Гаррі з Невілом перезирнулися й швиденько перевели мову на квідич.

Погода за вікнами поїзда була така ж мінлива, як і минуле літо: вони проминали смуги холодної мряки, а тоді знову опинялися під м’яким і ясним сонечком. Якраз під час такого просвітку, коли сонце було майже в зеніті, в купе нарешті завітали Рон з Герміоною.

— Хоч би скоріше привезли обід, бо я вже голодний як вовк, — простогнав Рон, падаючи на лаву біля Гаррі й потираючи живота. — Здоров, Невіле, привіт, Луно. Знаєш, що? — додав він, повертаючись до Гаррі. — Мелфой не виконує обов’язків старости. Сидить собі в купе з іншими слизеринцями, ми його бачили, коли проходили.

Гаррі зацікавлено випростався. Не в Мелфоєвому стилі було втрачати нагоду похизуватися своєю владою. Торік він цим захоплювався аж надміру.

— А як він відреагував, коли побачив вас?

— Показав отак, — Рон байдуже повторив непристойний жест рукою. — На нього це не схоже, правда? Тобто… оце схоже… — він ще раз повторив той самий жест, — але чому він не ходить і не чіпляється до першокласників?

— Не знаю, — відповів Гаррі, але його мозок