Читати книгу - "Щоденник Миколки Синицина"

— Я нічого не боявся, — відповів Мишко. — Я спав і нічого не знаю.

Відтоді всі вважають Мишка сміливцем, а нас із Костиком дражнять боягузами.

ГОРОДНИКИ

Через день після того, як ми приїхали до піонертабору, наш вожатий Вітя сказав, що в нас буде свій город. Ми зібрались і стали вирішувати, як будемо обробляти землю і що садити. Ухвалили поділити ломлю на ділянки і щоб на кожній ділянці бригада з двох осіб працювала. Відразу буде видно, хто попереду, а хто відстає. Тим, хто відставатиме, ухвалили допомагати, щоб уся земля була добре оброблена й дала високий урожай.

Ми з Мишком попросили записати нас до однієї бригади. Ми ще в місті домовилися, що будемо працювати разом і рибу ловитимемо разом. Усе в нас було спільне: і заступи, й вудки.

— Хлопці, — сказав Вадик Зайцев, — я пропоную виготовити червоний прапор і на ньому написати: «Найкращому городникові». Хто перший скопає ділянку, в того на ділянці поставимо прапор.

— Правильно, — погодилися хлопці. — А тоді будемо за цей прапор боротися. Хто краще посадить, до того перейде на ділянку прапор. Потім прапор передаватимемо за прополювання. А в кого виявиться найбільший урожай, тому подаруємо восени цей прапор, і хай він везе його з собою до міста.

Ми з Мишком поклали собі боротися за червоний прапор.

— Як візьмемо його з самого початку, то до кінця не випустимо й додому повеземо, — казав Мишко.

Наш город був недалеко від річки. Ми виміряли землю рулеткою, намітили ділянки і забили кілочки з номерами. Нам з Мишком дісталася дванадцята ділянка. Мишко тут же зчинив галас, що нам дали найгіршу ділянку.

— Та чим вона погана? — запитує Вітя.

— Дірка отут у землі!

— Ну, що це за дірка! — засміявся Вітя. — Коняка копитом продавила.

— І пень он стирчить, — каже Мишко.

— І на інших ділянках є пні, подивись.

Та Мишко вже нікуди не хотів дивитись і кричав:

— Його ж із землі викорчувати треба!

— Що ж, викорчуєте. Самі не подужаєте, хлопці допоможуть.

— Уже коли візьмемося — подужаємо, — образився Мишко. — Ще й хлопцям допоможемо, на буксир кого треба візьмемо.

— От і добре, — каже Вітя.

Усі хлопці почали копати землю. І ми з Мишком почали копати. Мишко раз по раз бігав дивитися, скільки інші хлопці накопали. Я кажу йому:

— Ти не бігай, працюй, а то ми менше від усіх накопаємо.

— Нічого, — каже, — я ще візьмуся як слід.

І став братися. Візьметься, візьметься і знову побіжить куди-небудь.

У цей день ми мало працювали. Незабаром вожатий Вітя покликав усіх обідати. По обіді ми з Мишком ухопили заступи й знову хотіли на город бігти, але Вітя не дозволив. Він сказав:

— Працювати будем тільки до обіду. По обіді — відпочивати, а то в нас знайдуться такі хлопці, які першого ж дня перетрудяться і потім не зможуть працювати.

Наступного ранку ми раніше від усіх примчали на город і стали копати. Потім Мишко випросив у Віті рулетку і заходився землю міряти, скільки в нас на ділянці скопано і скільки залишилося. Покопає трохи і знову міряє. І все йому здається мало.

Я кажу:

— Звичайно, буде мало, якщо я один копаю, а ти тільки міряєш!

Він кинув рулетку і заходився копати. Тільки недовго копав. Корінь йому в землі попався, то він цей корінь почав із землі виривати. Виривав його, виривав, усю ділянку розрив. Навіть на сусідню ділянку заліз і там витягає цей корінь.

— Та кинь ти його, — кажу. — Чого ти до нього причепився?

— Я, — каже, — думав, що він короткий, а він он який довгий, наче удав.

— Ну й годі з ним вовтузитись!

— Але ж повинен він де-небудь кінчитися!

— А тобі ніби не байдуже?

— Ні, — каже, — я така людина: коли до чого-небудь узявся, то обов’язково до кінця зроблю.

1 знову схопився руками за кореня. Тоді я розсердився, підійшов і підрубав цей корінь заступом. А Мишко корінь рулеткою виміряв і каже:

— Ого! Шість з половиною метрів! А коли б ти не відрубав, то він, може, метрів двадцять мав би!

Я кажу:

— Коли б я знав, що ти так працюватимеш, то з тобою не зв'язувався б.

А він:

— Можеш окремо. Я ж тебе не силую.

— Як же тепер окремо, коли в нас стільки накопано! Ось не одержимо через тебе червоного прапора.

— Чому не одержимо? Ти подивися, скільки в Іванка Ложкіна та Семенка Боброва. Ще менше, ніж у нас.

Він побіг на ділянку Іванка та Семенка і почав з них сміятися:

— Ех ви! Доведеться вас на буксир брати. А вони його проганяють:

— Гляди, коли б тебе не взяли!

Я кажу:

— Дивак ти! З інших смієшся, а сам скільки зробив? І чого я тільки з гобою зв'язався!

— Нічого, — каже, — я одну штуковину придумав. Завтра прапор буде на нашій ділянці!

— Збожеволів! — кажу. — Тут на два дні роботи, а з тобою й чотири прововтузишся.

— От побачиш, я потім тобі розкажу.

— Ти краще працюй. Земля сама не скопається.

Він узяв заступ, але тут Вітя сказав, щоб усі йшли обідати. Ну, Мишко заступ на плече і помчав поперед усіх до табору.

По обіді Вітя став червоний прапор виготовляти, а ми всі йому допомагали: хто палицю стругав, хто матерію підшивав, хто розчиняв фарби. Прапор вийшов гарний. Палицю пофарбували золотою фарбою, а на червоній матерії Вітя написав срібними літерами: «Найкращому городникові».

Мишко сказав:

— Нумо ще опудало зробимо, щоб ворони город не видзьобували.

Ця вигадка всім дуже сподобалась. Узяли ми жердину і до неї хрест-навхрест палицю прив'язали, роздобули старий мішок і пошили з нього сорочку. Потім натягнули цю сорочку на жердину, а зверху глиняний горщик наділи. На горщику Мишко намалював вуглиною ніс, рот, очі. Страхітлива пика вийшла! Поставили це опудало посеред подвір'я. Всі дивилися на нього і сміялися. Мишко відвів мене вбік і каже:

— Ось що я придумав: нумо, коли всі полягають спати, втечемо на город і скопаємо свою ділянку. Залишимо на ранок маленький клаптик, завтра скопаємо й одержимо прапор.

Я кажу:

— Якби ж ти працював! А то ж з різними дурницями морочишся.

— Я добре працюватиму, ось побачиш!

— Ну, гаразд, тільки якщо ти знову візьмешся за старе, кину все й піду собі.

Увечері всі полягали спати. І ми з Мишком лягли, тільки для годиться. Я вже почав дрімати. Раптом мене Мишко штурхає в бік:

— Уставай! А