Читати книгу - "Монети для патріарха"

— Мусію, — несподівано заговорив Яків, — я б пошукав місце для табору в лісі, бо села-то тут християнські, якщо наведемо на них оце, — він покрутив рукою, зображуючи смерч, — невинні загинуть, на нас гріх буде.

Мусій кивнув.

— І краще зараз, аби вогнище загасити до темряви.

Сердюк знову кивнув, бо і світити далеко нема потреби, і той, хто буде підкидати хмиз, після підкидання нічого певний час не побачить.

Була і ще одна причина. Мусій стомився. Яків, схоже, хоч трохи поспав, а от він… І не тому, що вони з Мар’яною займалися… тим самим. Навпаки, займалися, бо з переляку не могли спати, їм усе здавалося, що зараз на караван-сарай упаде смерч.

Вони звернули вгору, підіймаючись ледь помітною стежкою, що вилася між дерев.

Їм поталанило.

Буквально через дві тисячі кроків дерева розступилися і показалося невелике озерце, біля якого стояла стара напіврозвалена шопа.{40}

Це краще — причому набагато краще, — аніж нічого.

Вони повечеряли, чим Бог послав.

Сердюк стояв у тіні скелі, спираючись на рушницю.

Ольстру з турецьким пістолем дезертир поклав на пень перед скелею, бо заткнути цей пістоль за пояс було неможливо через «зміїну голову» на кінці ствола, а він був потрібен, бо заряджений срібною кулею, та й бив найточніше з усіх — бо ствол довгий. Поряд Мусій поклав натруску та шомпол своєї рушниці, не знаючи, що таким чином рятує собі життя.

Уже все стало сірим, ще трохи — і треба будити, коли раптом від скелі напроти відділилася… відділилося… це явно був не птах, це…

Це була людина з крилами.

Мусій злякався так, що мало не забув умовний сигнал — дзявкнути псом. Потім усе ж дзявкнув.

Жінка — вже ясно, що це була жінка, — спустилася на берег кроків за півтораста від сердюка, який стиснув рушницю так, що аж пальці заболіли, і миттю скинула одяг; і тоді стало ясно, що крила — не єдине, що відрізняло її від роду людського. Людське, точніше — жіноче, вельми привабливе тіло стояло на кінських ногах!

Летюча жінка вийняла коріння крил зі свого тіла, спільне коріння на обидва крила, які залишилися з’єднаними, і Мусій зрозумів, що не просто вона почепила з чогось зроблені крила, а це — частина її самої (слів «частина її організму» він би не зрозумів), але якось їх можна на певний час витягти, ці крила. Поклавши крила на пісок, коненога жінка увійшла у воду.

Несподівано Мусій, який занадто вже задивився, побачив сонячне проміння на воді й майже одночасно — якусь тінь.

З неба на землю спустився летючий змій.[59]

Розміром приблизно зо два людських зрости.

Спустився і перетворився на кремезного чолов’ягу.

«Господи, а куди ж він решту м’яса подів?»

Чоловік-змій став біля того місця, де лежали жіночий одяг та крила.

Обережно, намагаючись не шуміти, Ільченко відкрив віко ладівниці, навпомацки дістав паперовий набій, узяв його в зуби.

Чоловік-змій щось гукнув мовою, якої Пройдисвіт не лише не зрозумів, але й ніколи не чув.

Жінка відповіла тією ж самою мовою. У її тоні була приреченість, але водночас і заперечення. Таким тоном чоловік, якому переважаючий ворог пропонує здати зброю, може відповісти: «Прийди й візьми».

Усе Мусієве єство рвалося навпіл.

Йому кортіло захистити жінку (звідкілясь він знав, що вона не може ні в кого більше перетворитися, так і залишиться жінкою з кінськими ногами), але… завдання. Завдання.

І раптом… Подав голос один з мулів. Чолов’яга — високий, кремезний, голий — повернув голову… і став змієм. Не було ніякого переходу, просто була людина, а стала набагато більша потвора.

Мусій простежив за його поглядом.

Біля шопи був устромлений у землю спис, який Ґава все-таки зробив, купивши в якогось влаха жердину, що явно призначалася для підтримки винограду. До шопи він попросту не проліз.

Сказати, що в монстра був звірячий вираз, було б неправильно. Проте коли він рушив до шопи, то не було жодного сумніву: тим, кого він там знайде, буде погано.

І сердюк вистрелив.

Хоча відстань була граничною, і якби залпом стріляла ціла сотня, то влучила б, щонайбільше, третина куль.

Але Мусієва — влучила.

Змій здригнувся, заревів страшно, розвернувся.

Сердюк однією рукою поставив фузею прикладом на землю, другою рвонув паперовий набій так, що верхній куток залишився в зубах.

Змій пішов на нього.

Потворник блискавично висипав порох у дуло. Правда, при цьому руку обпік біль, він задів рукою за багнет — той був прямий,