Читати книгу - "Беззаперечна правда"

Щовечора я повертався додому і говорив сестрі, що бачив маму і що вона добре виглядає. Я просто не справився з тою лікарняною сценою, це було занадто болісно. Тож я повернувся на шлях грабунків. Я натрапив на Баркіма і ще кількох знайомих мені місцевих злодюг, і ми домовились пограбували кілька будинків.

Однієї ночі, перед тим, як піти грабувати заплановане місце, я показав Баркіму фотоальбом, який приніс із собою з Кетскілла. Там були фотографії мої, Каса, Камілли та всіх цих білих дітей зі школи.

Баркім не міг повірити своїм очам.

– Йоу, Майку, я ніхрєна не розумію. Вони що, там тебе допитують? Вони називають тебе «нігер»?

– Ні, це типу моя сім’я. Кас убив би тебе, якщо ти сказав би таке про мене, – відповів я йому.

Баркім похитав головою.

– Що ти тут робиш, Майку? – запитав він. – Повертайся назад до цих білих людей. Чорт, чувак, ці білі люди люблять тебе. Хіба ти цього не бачиш, нігер? Боже, як би я хотів, щоб у мене були білі люди, які любили б мене. Повертайся, чувак. Тут тобі нє хрін що ловити.

Я задумався над тим, що він сказав. Ось я, дворазовий чемпіон країни, повернувся до грабунків та розбою, тому що від своєї суті нікуди не втечеш. Щовечора я пив і курив «ангельський пил», нюхав кокаїн і ходив на місцеві танці. Словом, робив усе, щоб відволіктися від думок про матір.

Моя сестра весь час говорила мені: «Ти прийшов сюди, щоб побачити матусю. Не захоплюйся, ти тут не для того, щоб гратися.»

Якось увечері Баркім заїхав за своєю дівчиною, і ми втрьох прогулювалися по одному з Браунсвільских проспектів і побачили, як двоє моїх старих друзів грають у кості. Баркім теж їх знав, але замість того, щоб зупинитися і поговорити з ними, просто продовжив собі йти. Я підійшов привітатися з ними, і вони сказали: «Хей, Майку», – але поводилися при цьому підозріло. «Ми поговоримо з тобою пізніше», – сказали вони. Я відчував, що сталось щось дуже погане: хтось помер або у когось відібрали все його лайно.

Пізніше я дізнався, що по сусідству відбувалася якась бійка за розподіл сфер впливу і коли все вгамувалось, виявилось, що всім заправляє тепер Баркім. У нього були всі машини, дівчата, коштовності і зброя, тому що він заправляв місцевим наркокартелем. Відтоді як я покинув це місце, воно докорінно змінилося. Прийшли наркотики, і люди стали вмирати. Хлопці, з якими ми раніше тусувалися, убивали один одного через сфери впливу і гроші.

І ось одного разу моя сестра повернулася додому. У мене було похмілля, але я почув, як вона вставляє ключ у двері, і відкрив їй, але щойно двері прочинилися, вона вдарила мене просто в обличчя.

– Нащо ти так зі мною? – запитав я.

– Чому ти не сказав мені, що мама померла? – закричала вона.

Я не хотів признаватися, що не був у лікарні через те, що мені було занадто боляче бачити, як та мама, яку я знав, покидає нас. Моя сестра вбила б мене за таке, тому я відповів: «Ну, я не хотів, щоб тобі було боляче. Я не хотів, щоб ти знала». Я просто був заслабким, щоб впоратися із цим. Моя сестра була найсильнішою в нашій сім’ї. Вона вміла добре справлятися з трагедіями. Я ж навіть не спромігся піти туди разом із нею і побачити тіло. З нею пішов мій двоюрідний брат Ерік.

Похорони моєї мами були жалюгідними. Вона накопичила трохи грошей на ділянку в Ліндені, штат Нью-Джерсі. Нас було лише восьмеро: я, мої брат і сестра, мій батько Джиммі, її бойфренд Едді і троє друзів моєї матері. На мені був костюм, куплений із вкрадених грошей. У неї була тільки тонка картонна труна, грошей на надгробок не вистачало. Перш ніж ми покинули могилу, я сказав: «Мамо, я обіцяю, що буду хорошим хлопцем. Я стану найкращим у світі бійцем, і всі будуть знати моє ім’я. Зачувши «Тайсон», вони думатимуть не про Тайсон Фудс[9] чи Сайселі Тайсон[10], а про боксера Майка Тайсона». Я сказав їй це, тому що саме так говорив мені Кас. Доти єдиним, що натякало на славу нашої сім’ї, було те, що ми носили одне прізвище із Сайселі. Моя мама любила Сайселі Тайсон.

Після похорону я провів кілька тижнів у Браунсвілі ловлячи кайф. Одного вечора я побачив своїх друзів, які грали в кості кілька днів тому. Вони сказали мені, що Баркім був убитий.

– Ага, вони зловили твого братана, – сказав один із них. – Я думав, вони і тебе спіймали, тому що останній раз, коли ми бачилися, ти йшов із ним, коли ми тут грали в кості, і відтоді я тебе не бачив.

Смерть Баркіма мене сильно вразила. Це був той самий хлопець, який утягнув мене у вуличні грабунки, зробивши своїм вуличним сином. І він от тільки-но недавно казав мені забиратися звідси і йти назад до моєї білої сім’ї. І він був не один цієї думки. Усі друзі з мого району покладали на нас із Касом великі надії. Кас збирався вивести мене в люди.

«Тримайся цього білого чоловіка, Майку. Ми – ніщо, Майку, не повертайся сюди, Майку. Я не хочу чути ніякого лайна, нігер. Ти – наша єдина надія. З нас ніколи нічого не вийде, Майку, ми помремо просто тут, у Браунсвілі. Але ми зможемо сказати людям перед смертю, що ми тусувалися з тобою, ти був нашим нігером».

Куди б я не пішов, усі говорили мені на різні лади одне й те саме. Вони серйозно так думали. Для моїх друзів Браунсвіл був справжнім пеклом. Вони всі хотіли б мати можливість вибратися звідси, як це зробив я. Вони не могли зрозуміти, чому я хотів повернутися, але я повернувся, тому що намагався зрозуміти, хто ж я насправді. Мої два життя були дуже різними, але з різних причин я відчував себе як вдома в обох світах.

Одного разу в мої двері постукали – це була місіс Коулман, мій соціальний працівник. Вона приїхала, щоб забрати мою чорну дупу назад на північ штату, тому що мене спіймали на грабіжці і крадіжці. За три дні після похорону моєї матері я повинен був повернутися до Каса. Місіс Коулман була милою дамою, яка проїхала за мною з Кетскілла більше ніж